Що таке самобутність народу?

Кожен народ являє собою унікальну етнічну спільність. Для її збереження необхідні три найважливіших фактори – історичний, мовний та психологічний. Тільки їх наявність дозволяє говорити про те, що даний народ відрізняється від інших колективних утворень своєю самобутністю.
Важко сказати, який з факторів є найголовнішим у тій чи іншій культурі. Тому розглянемо їх в зазначеній послідовності.
Історичний фактор пов’язаний з історичним самосвідомістю. Він передбачає збереження відомостей про культуру, історію, походження даного народу. При відсутності писемності знання передаються від одного покоління до іншого в усній формі. В даному випадку особливу роль відіграють билин, народні співаки, з ранніх років привчають запам’ятовувати неймовірне число переказів, осіб, дат, подій та викладати їх у певній послідовності.
Національна самобутність проявляється також через мовний чинник. Він передбачає збереження мовної спільності, цілісності структури певної мови. Турбота про його збереження – одна з найважливіших обов’язків держави. Не випадково приймають закон про мову або про мови, якщо йдеться про федеративну державу, такому, наприклад, як Росія. Змінам піддається насамперед лексичний лад мови. «Не злічити іноземним словам в Росского мовою». Пам’ятаєте, у А. С. Пушкіна: «… але панталони, фрак, жилет, всіх цих слів російською немає …»
Однак вони так асимілювалися в чужої їм середовищі, що навіть носії мови згадують про їх іноземному походженні лише в необхідних випадках, наприклад, як зараз.
В останні роки в Москві розвивається мережа «російських бістро» – кафе для клієнтів, які поспішають. Вони створюються за зразком паризьких бістро. А адже колись свою назву вони отримали від російського «швидко». Сталося це ще в XIX столітті, коли російська армія з тріумфом увійшла в Париж після перемоги над Наполеоном.
Нетерплячі козаки, заскочивши в кафе перекусити, квапили господарів, вимовляючи незрозуміле «швидше, швидше». Слівце прижилося, підприємливі французи почали вводити в своїх закладах нові форми обслуговування, сенс яких містився в назві – «бістро».
Так що не тільки російська, але й інші мови здатні вбирати чужу лексику, але це скоріше свідчення їх могутності. Правда, з’явилися недавно в російській мові «українізми» виглядають карикатурно. Чомусь їх люблять вставляти в свої репортажі теле- і радіожурналісти. Але це характеризує лише рівень їх освіти.
Однак в силу певних причин, найчастіше трагічних, народ, що представляє собою єдине ціле, може бути штучно вирваний зі звичного середовища проживання і переміщений в іншу мовне середовище. У такому випадку відбувається спотворення форм (морфологічних і синтаксичних) національної мови. Адже мовця потрібно пристосовуватися до виживання в інших етнографічних умовах, і він мимоволі починає «перекручувати» свою рідну мову.
У таких ситуаціях збереження рідної мови можливо лише шляхом створення внутрішньої автономії, яка передбачає навчання та видання літератури мовою даної етнічної спільності. В іншому випадку неминуче створення нових лінгвістичних форм і втрата єдиної мовної середовища.
Психологічний чинник пов’язаний із збереженням культурної своєрідності. Він передбачає наявність певних релігійних підвалин, ряду обрядів. Зовнішнім проявом психологічного чинника є дотримання звичаїв у побутовому просторі: носіння національного одягу, виконання деяких ритуальних дій, зокрема святкових гулянь, в основі яких лежать самобутні національні традиції.
В іншому випадку може статися контамінація, входження елементів однієї системи в іншу.
Звичайно, жоден народ не може існувати в ізоляції. Сьогодні цивілізація вторгається в найвіддаленіші куточки Землі. Як же зберігається національна самобутність в подібних умовах?
Отримуючи інформацію ззовні, той чи інший народ продовжує розвиватися, не втрачаючи при цьому своєї самобутності. Контакти з іншими структурами просто збагачують, але не доповнюють вже сформовану етнічну спільність.
Разом з тим ряд ідей, понять і вірувань, що вважаються загальними, складають основу універсального, того, що зобов’язаний знати цивілізована людина. Подібні форми існують паралельно з національними.
Вчені вважають, що подальший розвиток цивілізації піде двома шляхами: з одного боку, будуть зберігатися національні культури. З іншого – виникне спільний простір, в якому буде існувати світова культура. Не випадково вже сьогодні ряд художників належать одночасно до кількох національної самобутності – В. Набоков, Ч. Айтматов, І. Бродський, Ф. Кафка, П. Пікассо, М. Шагал.

Посилання на основну публікацію