Що їли в Стародавній Русі

Майже всі українські і російські народні казки закінчуються «чесними бенкетами» та «Весілля». Княжі застілля не менше часто згадуються в стародавніх билинах і переказах про богатирів. А ось від чого саме ломилися столи на цих гуляннях, і яке меню надавала нашим предкам легендарна «скатертина-самобранка» в «докартопляну» епоху спробуємо зараз розібратися.

  Звичайно ж, головною їжею стародавніх слов’ян була каша, а також м’ясо і хліб. Тільки ось каші були дещо іншими, не такі, як ми звикли бачити. Рис був великий дивиною, його ще називали «сорочинським пшоном», і коштував він нечувано дорого. Гречку (крупу, яка була завезена грецькими ченцями, звідси і назва «Гречка») їли по великих святах, а ось свого власного пшона на Русі завжди вистачало з надлишком. Їли, в основному, овес. Але вівсяну кашу готували з цільного очищеного зерна, попередньо довго запарівая її в печі. Каші зазвичай заправляли або вершковим, або лляним або конопляним маслом. Соняшникова олія з’явилося набагато пізніше. Іноді особливо забезпечені громадяни давніх часів користувалися оливковою олією, привезеним купцями з далекої Візантії. Про капусті, моркві та буряку, не кажучи вже про помідори і огірки, здавалося б, таких споконвічно «російських» овочах і коренеплодів, на Русі і чутки ніхто не чув. Більш того, навіть ріпчастої цибулі, наші предки не знали. В ось часник ріс. Його навіть в казках та приповідках неодноразово згадують. Пам’ятаєте? «Стоїть в полі бик печений, в боці часник товчений». А з овочів, напевно, на розум зараз приходить тільки редька, якій і хрін не солодший, та знаменита ріпа, простіше пареного приготування якої часто вирішуються багато проблем.

  Надзвичайною повагою наших предків користувався і горох, з якого не тільки суп варили, а й кашу. Сухі зерна мололи в борошно і пекли пироги та млинці з горохового тіста. Ні для кого не є секретом, що на Русі завжди у великій пошані був хліб, про який навіть говорили, що він всьому голова. Однак, тісто для хліба і для пирогів готували інакше, ніж зараз, тому що не було дріжджів. Пироги пекли з, так званого, «кислого» тесту. Готували його таким чином: у великій дерев’яній бадді, що називалася «діжею», заводили тісто з борошна і річкової води, і на кілька днів залишали в теплому місці, щоб тісто скисло. Через певний час тісто починало здуватися і пузиритися, завдяки природним дріжджів, наявними в повітрі. З такого тесту вже цілком можна було пекти млинці. Тісто ніколи не використовували повністю, завжди залишали його в діжі на денці, щоб, додавши заново борошна і води, завести нове тісто. Молодиця, перебираючись в будинок чоловіка, також брала з рідного дому трохи тестової закваски.

  Ласощами ж завжди був кисіль. З нього і берега «молочних річок» в казках зроблені були. Хоч і був він на смак кислим (звідси і назва), а зовсім не солодким. Готували його з вівсяного борошна, як тісто, але з великою кількістю води, давали скиснути, а потім кисле тісто варили, поки не отримували щільну масу, хоч ножем ріж. Їли кисіль з варенням і медом. До речі кажучи, варення варилися без цукру, використовували мед. Ну, і всім тим, що рясно виростало в лісах, русичі не цуралися. Цікаво, що грибами вони називали лише пластинчасті гриби (рижики, грузді), а ось губчасті гриби (маслюки, білі, боровики) називали «губами». Так і солили в бочках гриби та губи, перекладаючи їх запашним кропом. Ягоди та коріння всяких корисних рослин в їжу також споживали з превеликим задоволенням. Одним словом, не голодували.

Посилання на основну публікацію