Середньовічний монастир Європи

Середньовічний монастир Європи – центр формування світогляду християнського світу.

В наш час, подивившись на монастирське споруду з їх чарівністю і громадностью, не можеш повірити, що, колись на місці монастиря було порожнє місце. Середньовічні монастирі в Європі будувалися на століття і навіть на тисячоліття. Якщо говорити про призначення монастирів, то вони були центрами розвитку філософської думки, освіти і, отже, формування загальноєвропейської християнської культури.

Історія розвитку монастирів.

 

Поява монастирів в Європі пов’язано з поширенням християнської віри у всіх європейських країнах і князівствах. Сьогодні відомо, що монастир був центром господарського і культурного життя Європи. У монастирях вирувало життя в прямому значенні цього слова. Багато хто помилково вважає, що монастир – це просто християнський храм, для проведення богослужіння, населені декількома ченцями або черницями. Насправді монастир – це невелике містечко, в якому розвинені необхідні види господарювання, такі як землеробство, садівництво, скотарство, що дають головним чином продукти харчування, а також матеріал для виготовлення одягу. Одяг, до слова кажучи, виготовлялися тут же – на місці. Іншими словами, монастир був ще й центром розвитку ремісничої діяльності, що дає населенню одяг, посуд, зброю і знаряддя праці.

Для розуміння місця монастирів в середньовічній життя Європи, слід сказати, що населення тоді жило по Закону Божому. Причому не важливо чи був насправді людина віруюча чи ні. Вірили всі без винятку, ті хто не вірив і відкрито про це заявляв, звинувачувався в єретичних упередженнях, переслідувався церквою і міг бути страчений. Цей момент зустрічався досить часто в середньовічній Європі. Католицька церква мала безмежний контроль над всією територією, заселеною християнами. Навіть європейські монархи не наважувались дерзнути проти церкви, тому як за цим могло піти відлучення з усіма витікаючими наслідками. Монастирі представляли густу мережу католицького “нагляду” за всім, що відбувається.

Монастир був неприступну фортецю, яка, в разі нападу, могла досить тривалий час вести оборону своїх рубежів, до підходу основних сил, чого не доводилося довго чекати. Товстими стінами монастирі оточувалися саме для цього.

Всі середньовічні монастирі в Європі були найбагатшими спорудами. Ми вже наголошували, що все населення було віруючим, а, отже, повинно було платити податок – десятину від врожаю. Це призводило до непомірного збагачення монастирів, а також вищих священнослужителів – абатів, єпископів, архієпископів. Монастирі потопали в розкоші. Неспроста в той час з’являлися літературні твори, що порочать життя і дії Папи Римського і його оточення. Звичайно ж, ця література заборонялася, спалювалась, а автори каралися. Але, все-таки, деяким замаскованим художнім працям вдалося вийти в “тираж” і дійти до наших днів. Одним з найбільш значущих творів такого штибу є “Гаргантюа і Пантагрюель”, написане Франсуа Рабле.

Освіта і виховання.

 

Монастирі були центрами освіти і виховання молоді середньовічної Європи. Після поширення християнства по всій Європі, було скорочено кількість світських шкіл, згодом вони взагалі були заборонені так як в своїй діяльності несли єретичні судження. З цього моменту єдиним місцем освіти і виховання стали монастирські школи. Освіта проводилося в розрізі 4-х дисциплін: астрономія, арифметика, граматика і діалектика. Все навчання цих дисциплін зводилося до протистояння єретичним поглядам. Наприклад, вивчення арифметики полягала не в тому, щоб навчити дітей основним діям з числами, а засвоєнні релігійного тлумачення числової послідовності. Обчисленням дати церковних свят займалися при вивченні астрономії. Викладання граматики полягало в правильному читанні і смисловому розумінні Біблії. Діалектика ж об’єднувала всі ці “науки” для того, щоб навчити вихованців правильного ведення розмови з єретиками і мистецтва красномовного спору з ними.

Всім відомий факт того, що навчання проводилося латинською мовою. Труднощі полягали в тому, що в щоденному спілкуванні ця мова не застосовувався, тому його погано розуміли не тільки вихованці, а й частина вищих духівників.

Навчання проводилося цілий рік – в той час не було канікул, але це не означає, що діти не відпочивали. У християнській релігії налічується величезна кількість свят, які вважалися в середньовічній Європі вихідними днями. У такі дні монастирі проводили богослужіння, тому освітній процес зупинявся.

Дисципліна була сувора. За кожну помилку вихованці каралися, в більшості випадків тілесно. Цей процес зізнавався корисним, так як вважалося, що під час тілесних покарань з фізичного тіла виганяти “Диявольська сутність” людського організму. Але все ж траплялися і моменти веселощів, коли дітям дозволялося бігати, грати і веселитися.

Таким чином, монастирі Європи були центрами не тільки розвитку культури, а й світогляду всього народу, що населяє європейський континент. Верховенство церкви у всіх питаннях була незаперечною, а провідниками ідей Папи були монастирі розкидані по всій території християнського світу.

Посилання на основну публікацію