Рух Опору в країнах Європи в роки Другої світової війни

Рух Опору став одним із значущих аспектів у справі боротьби з гітлеризмом і фашизмом. Практично відразу після початку Другої світової війни багато жителів європейських країн пішли добровольцями в діючу армію, а після окупації – у підпілля. Рух Опору в більшій мірі був поширений у Франції та Німеччині. Про основні події і дії Руху Опору піде мова на цьому уроці.

Передісторія

Рухом Опору (сім днів історії) називають антифашистський партизанський рух, що існувала в європейських країнах у роки Другої світової війни. Особливо сильним був рух в таких країнах, як Польща, Югославія, Франція, Греція.

Події

Югославія

  • 1941 р. – партизанський рух Югославії, налічував 70 тис. осіб.
  • 1942 р. – на основі партизанських загонів створена Народно-визвольна армія (НВА), в яку входило до 150 тис. осіб.
  • 1944 р. – чисельність учасників руху Опору складає понад 600 тис. осіб.

Греція

  •  1941 р. – ліві партії Греції організували Національно-визвольний фронт (ЭАМ), на підставі якого була створена Національно-визвольна армія (ЕЛАС).
  •  1943 р. – ЕЛАС визнана частиною союзницької армії (угода з англійської військової місії) і стала отримувати військову і фінансову допомогу.
  •  1944 р. – чисельність учасників руху Опору становить понад 75 тис. осіб.

Польща

На території Польщі існувало дві партизанські армії:

  •  Армія Крайова (польськ. Armia Krajowa – Вітчизняна армія) під керівництвом емігрантського уряду.
  • Гвардія Людова, організована Польською робочою армією.

1943 р. – повстання у варшавському гетто. Більшість повсталих загинуло. Гетто.

1944 р. – створений орган вищої влади (Крайова Рада Народова), який протистояв емігрантському уряду.

1944 р. – Варшавське повстання. Повстанці прагнули звільнити місто від німецької окупації. Повстання було придушене.

Франція

На території Франції у роки війни існувало безліч антифашистських організацій.

  • 1940 р. – створена «Вільна Франція» (з 1942 р. – «Борюча Франція»), яку заснував генерал де Голль. Війська «Борючої Франції» в 1942 р. досягали 70 тис. осіб.
  • 1944 р. – створена армія французьких внутрішніх сил на основі об’єднання окремих антифашистських організацій.
  • 1944 р. – чисельність учасників руху Опору становить понад 400 тис. осіб.

Учасники

  • Шарль де Голль – засновник руху «Вільна Франція», перший президент П’ятої республіки.
  • Мордехай Анелевич – керівник повстання у варшавському гетто.

Висновок

У роки Другої світової війни на окупованих Німеччиною територіях діяли партизанські загони, які внесли свій вклад у перемогу союзників над фашистською Німеччиною.

Конспект

Звіриний фашистський режим, що встановився в країнах Європи після їх окупації, став однією з найстрашніших сторінок історії Європи. Бачачи всі ті страхіття, що кояться фашистами, багато груп цивільного населення стали йти в підпілля, стали створювати свої організації, в тому числі і в Німеччині. Після окупації більшої частини Європи гітлерівською Німеччиною, деякі законні уряди опинилися в еміграції у Великобританії.

Уряди таких країн, як Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Польща, Королівство сербів, хорватів і словенців та інші емігрували до Великобританії, яка під час війни стала центром Руху Опору в Європі.

Саме в Лондоні була розгорнута на всю Європу, радіостанція Бі-бі-сі, що розповідала про події в окупованих країнах Європи.

У Великобританії було офіційно визнана створена французьким генералом Шарлем де Голлем організація «Вільна Франція». Англійці і інші жителі Європи, які втекли на острів, збирали гроші та інші кошти в фонд допомоги проти Німеччини, створювалися добровільні військові загони.

Як вже було сказано вище, Рух Опору знаходився і в самій Німеччині. Німці, які не хотіли більше миритися з гітлеризмом, створили підпільну антифашистську організацію «Червона капела», яка займалася підпільною антифашистською пропагандою і агітацією, підтримувала стосунки з радянською розвідкою та ін. Багато членів підпільної організації, створеної ще наприкінці 1930-х рр. (близько 600 осіб), займали відповідальні цивільні і військові позиції і посади в Третьому рейху. Коли в 1942 році гестапо (таємна поліція Німеччини) розкрило організацію, то самі слідчі здивувалися масштабами проведеної роботи. Керівник «Червоної капели» Х. Шульце-Бойзен був розстріляний, як і багато учасників організації.

Особливого розмаху Рух Опір досяг у Франції.

Комітет «Вільна Франція», очолювана генералом де Голлем, вів проти гітлерівців і колабораціоністів (уклали угоду на співпрацю з ворогом) справжню війну. На всій території Франції діяли збройні формування, влаштовували військові і диверсійні операції. Коли влітку 1944 року англо-американська армія висадилася в Нормандії і відкрила «Другий фронт», де Голль повів свою армію на допомогу союзникам і спільними з ними зусиллями звільнив Париж.

Досить складною і суперечливою була обстановка в Польщі і Югославії.

В цих країнах діяли дві ворогуючі між собою антифашистські угруповання. У Польщі такими організаціями були «Армія Крайова» і «Армія Людової». Перша організація була створена емігрантським урядом Польщі і спиралася не тільки на боротьбу з фашистами, але і з комуністами. Створена в 1942 році, за допомогою Москви, «Армія Людової» (Народної) була провідником радянської політики в Польщі і вважалася воістину народною організацією. Нерідко між цими двома арміями траплялися сутички і конфлікти.

В Югославії була, по суті, аналогічна ситуація. З одного боку, гітлерівцям протистояли так звані «четники» (від сербського слова «чета» – бойова одиниця, військовий загін) на чолі з генералом Драже Михайловичем, які виступали з промонархистських позицій, а з іншого – партизанські загони комуніста Йосипа Броз Тіто, оформилися в Народно-визвольну армію Югославії. Четники і партизани, не тільки боролися з ворогом, але і билися ще й між собою. Незважаючи на це, і у Польщі і Югославії, в підсумку, верх взяли прорадянські сили.

Рух Опору був справді масштабним. Він був не тільки в окупованих країнах Європи, але і в концентраційних таборах смерті. У них існували і діяли підпільні антифашистські організації. Деякі в’язні гинули при спробах підняти повстання у Бухенвальді, Дахау, Освенцім і т. д., їх спалювали в печах крематоріїв, труїли газами і морили голодом.

В цілому, до літа 1944 року загальна кількість учасників Руху Опору в різних країнах налічувало близько 1,5 млн. осіб. Він по праву вніс свою вагому лепту у справу боротьби з фашизмом іу загальну перемогу над ворогом.

Посилання на основну публікацію