Русь між монголами і Заходом. Олександр Невський

Скориставшись військовим розгромом Русі під час Батиєвої навали, активізувалися її давні вороги на західних рубежах – литовці, шведи і німці. Вже влітку 1239 великому князю Ярославу Володимировичу довелося відбивати набіг литовців. У наступному, 1240, шведський флот вторгся в новгородські володіння. Він увійшов у річку Неву і висадив десант поблизу гирла впадає в неї річки Іжори. Шведські ватажки мали намір перекрити новгородцям головну торгову артерію, відрізавши їх від Балтики. Надалі шведи розраховували продовжити з цього рубежу наступ на Новгород. Оборону північно-західних рубежів Русі очолив молодий новгородський князь Олександр Ярославович.
Дізнавшись про вторгнення шведів, Олександр з власною кінної дружиною виступив назустріч загарбникам. Одночасно водним шляхом – по Волхову і далі через Ладогу в Неву – вирушив загін новгородських воїнів. Російським вдалося непомітно, лісом підійти до шведського табору і атакувати його. Шведи зазнали серйозних втрат, на наступний день на кораблях покинули Неву і повернулися до Швеції.
У тому ж 1240 німецькі лицарі штурмом оволоділи Ізборському. Спроба псковичів відбити фортецю виявилася невдалою. Більш того, німці, скориставшись допомогою зрадників з числа місцевої знаті, захопили Псков. Після цього загарбники вторглися в межі Новгородської землі. І знову на допомогу новгородцям прийшов Олександр Ярославович, прозваний за свою попередню перемогу Невським. Раптової атакою йому вдалося не тільки вибити німців з Пскова, очистити від них новгородські землі, а й завдати лицарям нищівної поразки на льоду Чудського озера (5 квітня 1242). «І сталася січа люта, і стояв тріск від ламких копій і дзвін від ударів мечів, і здавалося, що рушило замерзле озеро, і не було видно льоду, бо покрилося воно кров’ю» – так писав про цю перемогу автор «Житія Олександра Невського».

Відбивати натиск західних сусідів довелося і князям Південної Русі. У 1245 Данило Романович Галицький в ході кровопролитного бою розгромив вторглося в межі Галицько-Волинської Русі союзну польсько-угорське військо.
У 1245 римський папа оголосив про організацію хрестового походу проти монголів. Перед російськими князями, що пережили жах Батиєвої навали, постала дилема: скористатися пропонованою допомогою Заходу і спробувати повалити залежність від монголів або разом з ними протистояти експансії Заходу. Князі вирішували цю проблему виходячи з власного досвіду та політичних уподобань. Розуміючи, що війна з монголами розгорнеться на території Русі, і визнаючи військову перевагу Золотої Орди, великий князь Ярослав Всеволодович відмовився від участі в хрестовому поході. Але його син Андрій, який зайняв у 1249 володимирський княжий стіл, і володар Південної Русі Данило Галицький вирішили надати монголам збройний опір. Однак Андрій Ярославович зазнав поразки, а Північно-Східна Русь зазнала страшного розгрому. Данило хоча і прийняв з рук посланника папи римського королівську корону, але був змушений зрештою визнати владу Орди. У 1258 р ординське військо воєводи Бурундая, влаштувавши погром в Галицько-Волинської Русі, змусило князя зруйнувати кам’яні укріплення своїх міст.
Більш розсудливим політиком виявився Олександр Невський. Розуміючи безперспективність опору монголам, він неодноразово їздив у ставку Батия, став його названим сином. У 1261 Олександр домігся відкриття в столиці Орди подвір’я православного єпископа, який представляв інтереси Русі і всіх російських у володіннях монголів.
Зміцнюючи контакти з Ордою, Олександру вдалося утримати Північно-Східну Русь під владою самостійної князівської династії Рюриковичів.

Посилання на основну публікацію