Розвиток профспілкового руху

Ще в XIX ст. головним засобом забезпечення інтересів найманих працівників стало профспілковий рух. Воно зародилося у Великобританії. Спочатку профспілки виникали на окремих підприємствах, потім почали складатися загальнонаціональні профспілки, які об’єднували працівників однієї галузі.

Зростання чисельності профспілок, залучення в їхні ряди все більшого числа робочих приводили до соціальних конфліктів, характерним для розвинених країн Європи XIX – початку XX ст. Результат страйків нерідко визначався можливостями робочих протриматися до тих пір, поки збитки від зупинки виробництва не змусять підприємця піти на поступки.

Солідарність і взаємопідтримка профспілок зміцнилися зі створенням ними загальнонаціональних організацій. Так, у Великобританії ще в 1868 р був створений Британський конгрес тред-юніонів (профспілок). На початку століття почали розвиватися і міжнародні зв’язки профспілок. У 1901 р в Копенгагені (Данія) був створений Міжнародний секретаріат профспілок (МСП), що забезпечував співпраця профцентров різних країн. У 1913 р в МСП, перейменованому в Міжнародну федерацію профспілок, увійшло 19 національних профспілкових об’єднань, які представляли 7 млн ​​чоловік. У 1908 р виникло міжнародне об’єднання християнських профспілок.

Розвиток профспілкового руху було найважливішим джерелом підвищення рівня життя найманих працівників. Особливо це відносилося до кваліфікованим і Напівкваліфіковані робочим членам найстаріших профспілок – так званої робочої аристократії. Після отримання значних поступок від підприємців вони стали орієнтуватися на соціальне партнерство.

Посилання на основну публікацію