Розвиток кризи Союзу РСР

У 1987 р загострилися протиріччя між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах – автономної області на території Азербайджану (НКАО), більшість населення якої становили вірмени. Керівництво області зажадало возз’єднання з Вірменією, що викликало обурення в Азербайджані. У республіках почалися націоналістичні мітинги, які переросли в погроми. Азербайджанці бігли з Вірменії, вірмени – з Азербайджану, загальне число біженців перевищило 300 тис. Чоловік. У 1988 р на території Нагірного Карабаху спалахнули збройні зіткнення.

У 1988-1989 рр. в Латвії та Естонії оформилися Народні фронти (у Литві – організація «Саюдіс»), які виступали за вихід цих республік зі складу СРСР. Правили в них комуністичні партії розкололися, їхні лідери почали шукати компроміс з Народними фронтами.

Особливо високу активність проявили народно-патріотичні сили в Литві. У лютому 1990 року після вільно минулих виборів більшість голосів у парламенті Литви отримали прихильники «Саюдиса». Верховна Рада Литви прийняв рішення про відновлення її незалежності та прийнятті тимчасової Конституції на основі законів республіки, що діяли до її включення до складу СРСР в 1940 р

Склалися осередки напруженості в Узбекистані, Південної Осетії, Грузії, про вихід зі складу якої заявила Абхазія. Почалося витіснення некорінного, особливо російського, населення з національних республік. Так, у відповідь на зростання націоналізму в Молдові Придністров’я, де переважало російське населення, проголосило своє відділення від республіки і приєднання до РРФСР.

Союзний центр мав недооцінив ступінь серйозності виниклих проблем, вважаючи їх результатом діяльності нечисленних груп екстремістів. Спроби вирішувати разгоравшиеся конфлікти за рахунок поступок, діалогу, компромісів, погроз, обмежених силових дій запізнювалися або відкидалися місцевими лідерами. Крім того, в самому керівництві СРСР виявилися розбіжності між прихильниками жорсткого курсу і тими, хто вважав, що у вирішенні національних проблем необхідна гнучкість. Чим більше виявлялася слабкість центральної влади, тим голосніше звучали вимоги незалежності в Латвії, Естонії, республіках Закавказзя, на Україні, в Молдавії.

У квітні 1989 р в Тбілісі, в січні 1990 г. – в Баку, в січні 1991 р – у Вільнюсі та Ризі справа дійшла до збройних зіткнень між військовими частинами Союзу РСР і прихильниками незалежності, пролилася кров.

В умовах, коли постало питання про відповідальність за людські жертви, життя людей, загиблих в ході конфлікту в Вільнюсі, керівництво СРСР і особисто М.С. Горбачов заявили, що мова йде виключно про самодіяльність місцевої влади і командирів окремих військових частин. Це посіяло в країні сумніви в тому, наскільки уряд контролює дії військових, або ж у можливості довіряти заявам керівника країни.

Були серйозно деморалізовані солдати і офіцери силових структур. Вони зіткнулися з ситуацією, коли точне виконання наказу, а це основа військової дисципліни, ставало предметом жорстокої критики в ЗМІ, засудження в суспільстві і докорів сумління.

У березні 1990 р декларації про суверенітет прийняли Верховні Ради Грузії та Естонії, у травні – Латвії. 12 червня 1990 Верховна Рада РРФСР також заявив про державний суверенітет Російської Федерації. Цьому приклад наслідували Узбекистан, Молдова, Україна, Туркменія, Вірменія, Казахстан, Таджикистан і Білорусія.

Подібний крок ще не означав виходу всіх цих республік зі складу СРСР. Йшлося про своєрідний вотум недовіри союзним владі, прагненні розширити повноваження республік за рахунок союзного центру. При цьому керівництво Росії настійно вимагало прискорення темпів перебудови, насамперед – в економічній сфері.

Згодом день прийняття Декларації про суверенітет РРФСР став загальноросійським святом. Нині 12 червня відзначають як День Росії.

Почалися переговори про оновлення Союзу. Проведений у березні 1991 р референдум показав, що громадяни СРСР виступають за його збереження в оновленому вигляді.

У 1991 р 9 з 15 входили раніше до складу СРСР союзних республік – РРФСР, Україна, Білорусія, Азербайджан, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменія, Киргизія – прийшли до угоди про укладення нового союзного договору.

Посилання на основну публікацію