Розпад тушинського табору

Невдачі в боях зі Скопин-Шуйський привели до різких конфліктів в Тушинському таборі. Польські найманці стали все наполегливіше вимагати плату за службу, але у відповідь чули лише обіцянки. Ситуація ще більше загострилася з вторгненням в Росію військ польського короля. Сигізмунд III, який тепер не потребував Димитри II, наказав полякам прибути з Тушина під Смоленськ. У Тушинському таборі почався розвал. У грудня 1609 самозванець, переодягнувшись селянином, втік до Калуги. Більшість же тушінцев на чолі з патріархом Філаретом бачили вихід в запрошенні на російський престол сина польського короля королевича Владислава.

Проте розпад тушинського табору не привів до остаточної ліквідації руху Лжедмитрія II. Самозванця продовжувало підтримувати населення ряду територій країни, що не розграбованих тушинцами. А після розгрому війська Василя Шуйського під Клушином загони самозванця виявилися єдиною військовою силою, здатною зупинити наступ польського війська на Москву. Навіть частина населення столиці готова була визнати Лжедмитрія II своїм правителем. Самозванець підбадьорився, наспіх зібрав свої загони і вирушив на Москву. Він влаштувався в селі Коломенському на південь від столиці.

Посилання на основну публікацію