Розпад СРСР і створення СНД

Останні місяці 1991 стали часом остаточного розпаду СРСР. Був розпущений З’їзд народних депутатів СРСР, радикально реформовано Верховна Рада СРСР, ліквідовано більшість союзних міністерств, замість кабінету міністрів створювався безвладний міжреспубліканський економічний комітет. Вищим органом, який керував внутрішньою і зовнішньою політикою держави, став Державна рада СРСР, до якого увійшли Президент СРСР і глави союзних республік. Першим рішенням Держради було визнання незалежності Литви, Латвії та Естонії. Тим часом на місцях республіканські власті почали перепідпорядковувати собі знаходилися раніше у веденні федерального центру галузі народного господарства і державні структури.
Передбачалося підписати новий Союзний договір і створити вже не федерацію, а конфедерацію суверенних республік. Але й цим планам не судилося збутися. 1 грудня на Україну був проведений референдум, і більшість взяли в ньому участь (більше 80%) висловилися за незалежність республіки. У цих умовах керівництво України вирішило не підписувати новий Союзний договір.
7-8 грудня 1991 президенти Росії і України Б. М. Єльцин і Л. М. Кравчук і голова Верховної Ради Білорусі С. С. Шушкевич, зустрівшись у Біловезькій пущі, неподалік від прикордонного Бреста, оголосили про припинення існування СРСР і утворення у складі трьох республік Співдружності Незалежних Держав (СНД). Надалі в СНД увійшли всі колишні радянські союзні республіки, за винятком прибалтійських.
Підведемо підсумки
Кризові явища в усіх сферах життя радянського суспільства змусили партійне керівництво на чолі з М. С. Горбачовим піти шляхом «оновлення соціалізму». Проте в ході перебудови постало питання про саме існування соціалізму і Радянського Союзу. Серпневі події 1991 означали не тільки кінець закладеної Леніним і оформилася при Сталіні системи «партія – держава», а й політичний, ідеологічний і організаційний крах КПРС. Слідом за крахом КПРС стався і розпад СРСР.

Посилання на основну публікацію