Розгортання військового виробництва в СРСР

Окупація противником найважливіших економічних районів поставила економіку СРСР у надзвичайно складне становище. На захопленій ворогом території до війни проживало 40% населення країни, вироблялося 33% продукції промисловості, вирощувалася 38% зерна. Восени 1941 р був втрачений Донбас – основний вугільний басейн країни. Значна частина евакуйованих підприємств розмістилася на нових місцях в самому кінці 1941 г. Тому осінь і зима 1941 були періодом кризи радянської військової економіки. Випуск танків, літаків, артилерійських знарядь, боєприпасів знизився. Тільки починаючи з 1942 р титанічні зусилля радянських людей стали давати свої плоди. У східних районах країни виросла нова потужна військово-промислова база. Стали до ладу 1200 евакуйованих заводів, ще 800 були побудовані заново. У порівнянні з 1940 р продукція промисловості Поволжя виросла в 1942 р в 3 рази, Західного Сибіру – в 2,4 рази. Втрату Донбасу та Підмосковного вугільного басейну вдалося компенсувати за рахунок розвитку вуглевидобутку в Печорському і Кузнецькому вугільних басейнах.

Величезну проблему представляла нестача кадрів для промисловості. Якщо в 1940 р чисельність робітників і службовців в народному господарстві складала 33900000 чоловік, то до 1942 їх залишилося тільки 18500000 чоловік, приблизно третина з яких були жінки і підлітки. У важких умовах влади зуміли налагодити підготовку кваліфікованих робітників, без яких немислимо військове виробництво. Протягом 1942 р промисловості і на транспорті почали трудитися 2 млн чоловік, що пройшли виробниче навчання.
Ще одним резервом військової економіки стало широке використання праці ув’язнених у виправно-трудових таборах і колоніях ГУЛАГу. Засуджені становили абсолютну більшість робітників на вугільних шахтах Воркути, їх руками в 1942 р була побудована Північно-Печорська залізниця, що дозволила забезпечити Воркутинських вугіллям військові заводи Уралу і півночі країни. Силами укладених був створений Норільський гірничо-металургійний комбінат, що поставляв військової промисловості нікель – найважливіший компонент для виробництва броні.

Зростання військового виробництва був би неможливий без масового трудового героїзму радянських людей. Працюючи в неймовірно тяжких умовах, не шкодуючи своїх сил і здоров’я, вони проявляли небачену стійкість і завзятість у виконанні виробничих завдань. Досі ані історики, ні психологи не можуть пояснити дивовижний факт: у роки війни норми, що вважалися ще недавно стахановськими, в масовому порядку перевиконувалися жінками та підлітками в 2, 5, а то й у 10 разів!

Величезну роль для досягнення Перемоги зіграв подвиг радянських колгоспників. Село віддала фронту кращих працівників: кількість чоловіків, зайнятих у сільському господарстві, до 1942 скоротилося на 60%. Залишилися в основному інваліди, старі, підлітки. Для потреб фронту була мобілізована більша частина автомобілів, тракторів, коней. Постачання техніки і добрив припинилися повністю. 80% всіх сільськогосподарських робіт доводилося виконувати вручну. У 1942 р до всіх бід додався неврожай. Збір зернових культур скоротився порівняно з 1940 р вдвічі. Удвічі впало поголів’я великої рогатої худоби.

Але село безперебійно постачала армію і промисловість продовольством і сировиною. Всю тяжкість того часу винесли на собі сільські жінки. «Я і кінь, я і бик, я і баба, і мужик» – так говорили вони про себе. У воєнну пору абсолютна більшість голів колгоспів і радгоспів, агрономів, механізаторів становили жінки.

Посилання на основну публікацію