Російсько-турецька війна 1877-1878 і Берлінський конгрес

Нова східна війна

Східна війна 1877-1878 р велася Росією проти Туреччини в союзі з Румунією, Чорногорією і Сербією і при нейтралітеті інших націй. Після сильного опору міць Туреччини була зламана, і коли російські з’явилися у самого Константинополя, Порта повинна була укласти мир з Росією в Сан-Стефано (поблизу Константинополя). Росія отримала Батум і Карс в Азії, а в Європі Добруджу, яку вона віддала Румунії в обмін за частину Бессарабії, втрачену за Паризьким договором 1856 Румунія, Сербія і Чорногорія були оголошені незалежними державами і отримували земельні збільшення. Турецька територія в Європі підлягала розчленування. Болгарія перетворювалася на васальне князівство, яке мало сягати до півдня до Егейського моря, внаслідок чого Константинополь з найближчим округом був би зовсім відрізаний від інших володінь турків на Балканському півострові (Халкедонського півострова, Фессалії з Албанією та Боснії з Герцеговиною); влаштовувати це князівство повинна була Росія [1]. Боснія і Герцеговина мали отримати нові адміністративні установи під наглядом Росії та Австрії. Землям, населеним греками та вірменами, теж повинні були бути дані реформи за угодою з Росією.

Берлінський конгрес

Сан-Стефанський договір майже зовсім скасовував європейську Туреччину і віддавав її цілком у розпорядження Росії. З таким результатом не могли примиритися ні Англія, ні Австрія. Англійська консервативний міністр, лорд Біконсфільд (Дізраелі), став загрожувати Росії війною, розраховуючи на підтримку з боку Австрії, яка теж почала озброюватися, будучи впевнена, що Німеччина не дасть розгромити її Росії. Російський імператор відмовився, однак, від думки про нову війну і погодився віддати Сан-Стефанський договір на перегляд європейського конгресу. Влітку 1878 зібралися в Берліні під головуванням Бісмарка, який взяв на себе роль «чесного маклера», міністри і посли шести великих держав і Туреччини. Англії та Австрії вдалося втричі скоротити розміри Болгарії, розчленувавши болгарську територію Сан-Стефанського договору на князівство Болгарію, автономну провінцію Східну Румелію і Македонію, яка була повернута султанові. Боснія і Герцеговина були віддані на невизначений час Австрії, яка зобов’язалася «окупувати» ці провінції і керувати ними, хоча теоретично вони і залишилися під владою султана. У той же час Англія зайняла острів Кіпр (а незабаром потім і Єгипет). Такий результат Берлінського конгресу засмутив союз трьох імператорів; Австрія навіть стала в різкі відносини суперництва з Росією на Балканському півострові. У 1885 р перший болгарський князь Олександр Батенбергскій приєднав до князівства і Східну Румелію, але вже в цей час Росія не мала колишнього впливу в Болгарії [2]. Сучасна політична карта Балканського півострова веде свій початок від Берлінського конгресу, а в останні роки світ підтримується спеціальною угодою Росії і Австрії, що змусили у султана деякі реформи в Македонії після розпочатого в цій області нового повстання проти турків.

Посилання на основну публікацію