Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (РРФСР)

У січні 1918 р утворилася Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка. У березні 1918 р уряд переїхав до Москви. До весни центр країни опинився в важкому економічному становищі. Зупинялися підприємства, міста не отримували продовольства. У Петрограді видавали але 50-100 м хліба на день, процвітав «чорний ринок». Падала довіра до більшовиків, тривав розвал країни. На місцях наростав сепаратизм, небажання рахуватися з вказівками центру.

Вихід з кризи Ленін бачив у посиленні дисципліни, продовольчої диктатури, переході реальної влади і відповідальності до більшовицької партії. Керівники транспорту і промисловості отримали надзвичайні повноваження. Посилилася боротьба зі злочинністю. У квітні в Москві та інших містах пройшли масові арешти і роззброєння анархістів, гасла яких використала частину кримінальників. У село прямували продовольчі загони (продзагони), які вилучали надлишки продовольства для голодуючих міст. На місцях продзагони підтримували комітети бідноти (комбіди).

У березні 1918 р РСДРП (б) була перейменована в РКП (б) – Російську комуністичну партію (більшовиків), з тим щоб відокремити себе від помірних соціал-демократів і підкреслити кінцеву мету – побудову комунізму.

У липні 1918 р була прийнята перша радянська Конституція. Вона проголошувала метою «знищення всякої експлуатації людини людиною» і «повне усунення поділу суспільства на класи», оголошувала вищим органом державної влади Всеросійський з’їзд Рад, а між з’їздами – ВЦВК. Права голосу були позбавлені так звані «нетрудові елементи». Вибори депутатів не були таємними.

У жовтні 1918 був створений Російський комуністичний союз молоді (РКСМ). У нього брали молодих робітників і селян – прихильників нової влади.

Зміцнення Червоної Армії. У травні 1918 р вводиться військова повинність для всіх трудящих. Для зміцнення армії приймається принцип єдиноначальності. 2 вересня утворюється Революційний військова рада республіки (РВСР) – орган вищої військової влади, який проіснував до 1934 р Голова РВСР був одночасно наркомом по військових і морських справ. Цей пост зайняв Л.Д. Троцький. Головнокомандувачем Збройними Силами став колишній полковник царської армії І.І. Вацетіс (з липня 1919 – полковник С.С. Каменєв). У листопаді під головуванням В.І. Леніна виник як надзвичайний вищий державний орган Рада робочої і селянської оборони. До нього входили представники ВЦВК, РВСР, наркоматів шляхів сполучення, продовольства і т. Д.

Для керівництва військами були створені Східний, Північний, Південний і Західний фронти. В армію залучалися колишні царські офіцери (військові фахівці). Одночасно виник інститут комісарів – політичних керівників. Вони були представниками комуністичної партії і відповідали за дії частин поряд з командирами. Створюються особливо надійні військові підрозділи з інтернаціоналістів (китайців, латишів, угорців і т. П.). Результатом усіх цих дій стало наступ Червоної Армії на Східному фронті, взяття Казані і Симбірська восени 1918 р На рубежі 1919 в армії з’явилися Особливі відділи як частина ВЧК. Вони відали контррозвідкою і стежили за політичними настроями. До 1920 р чисельність Червоної Армії склала близько 5 млн людей. Поєднуючи розстріли і переконання, партійні комітети і командування зуміли зміцнити військову дисципліну. В кінці 1919 р були створені потужні мобільні з’єднання: дві кінні армії, кінні корпусу. Висунулися талановиті полководці і командири: В.К. Блюхер, С.М. Будьонний, К.Є. Ворошилов, С.С. Каменєв, Ф.К. Миронов, М.Н. Тухачевський, М.В. Фрунзе, В.І. Чапаєв.

Політика «воєнного комунізму». У 1918-1919 рр. сформувалася соціально-економічна політика радянської влади, що отримала назву «воєнного комунізму». Вона була народжена, з одного боку, надзвичайними умовами того часу (розвал економіки, голод, збройна боротьба і т. П.), А з іншого – відбивала уявлення більшовиків про відмирання товарно-грошових відносин і ринку після перемоги пролетарської революції. Це поєднання вело до найсуворішої централізації, зростанню бюрократичного апарату, військово-наказовій системи управління, зрівняльного розподілу за класовим принципом. В економіці основними елементами цієї політики стали продрозкладка (введена в 1919 р), заборона свободи торгівлі, націоналізація всієї промисловості, управління нею через головні комітети (Главки), загальна трудова повинність, військова дисципліна праці, трудові армії (з 1920 р), карткова система розподілу продуктів і товарів, примусова кооперація населення, обов’язкове членство в профспілках, безкоштовність комунальних послуг, видовищ і т. п.

У політичному відношенні «воєнний комунізм» означав придбання партією більшовиків монопольної політичної влади. За допомогою партійних комітетів та органів ВЧК формується система політичного контролю. Вона спиралася на інформаторів і допускала розтин і перегляд листів з метою цензури або нагляду (перлюстрація).

У червні 1918 р з Рад були виключені меншовики і праві есери, після 6 липня – більшість лівих есерів. Скасування цих рішень у листопаді 1918 – лютому 1919 не внесла реальних змін у однопартійний режим. Головні рішення приймало Політичне бюро (Політбюро) ЦК (існувало постійно з березня 1919, члени та кандидати – Ленін, Каменєв, Сталін, Троцький, Крестинский, Бухарін, Зінов’єв, Калінін). При необхідності ці рішення дублювалися ВЦИКом і РНК.

Політика «воєнного комунізму» дозволила перемогти в Громадянській війні, але вона не могла залишатися основою подальшого розвитку.

Посилання на основну публікацію