Російська модель економічної модернізації

Росія вступила на шлях індустріального зростання пізніше провідних країн Західної Європи та США. Промисловий переворот (перехід від ручної праці до машинного) в Росії почався в 1830-е і завершився до 1880-х рр., Тобто значно пізніше, ніж у провідних країнах Заходу. Проте в результаті небувалого економічного підйому 1890-х рр. обсяг промислового виробництва Росії виріс До 1900 р більш ніж в 1,5 рази. Особливо динамічно розвивалися металургія, а також вугле- і нафтовидобуток.

У результаті за абсолютними розмірами видобутку залізної руди, виплавці чавуну і сталі, обсягом продукції машинобудування, промислового споживання бавовни і виробництва цукру Росія вийшла на четверте-п’яте місця в світі, а в нафтовидобутку на рубежі XIX-XX ст. стала навіть світовим лідером завдяки створенню Бакинського нафтопромислового району. Протяжність російської залізничної мережі була другою у світі, поступаючись лише США.

Відбувалася концентрація промислового виробництва. У нових індустріальних районах (Донбасі, Бакинському нафтовому та ін.) Створювалися добре обладнані великі підприємства, на яких працювали тисячі робітників. Одночасно йшов процес акціонування промислових підприємств. На рубежі XIX-XX ст. акціонерним товариствам належало понад 70% виробничих фондів російської промисловості.

У 1899-1903 рр. Росію торкнулася світова економічна криза, що відбилася на важкій індустрії – металургії, металообробці і машинобудуванні, видобутку та переробці нафти. У 1900-1903 рр. закрилися близько 3 тис. фабрик і заводів, які не знаходили збуту своєї продукції на внутрішньому ринку, через це змінилася і організаційна структура промисловості. Криза дала поштовх розвитку монополій. У чорній металургії панівні позиції зайняв синдикат «Продамет» (1902), в машинобудуванні – картель «Продпаровоз» (1901) і синдикат «Продвагон» (1904); видобуток вугілля на півдні країни монополизировало об’єднання «Продвугілля» (1906). Всього в Росії перед Першою світовою війною налічувалося близько 200 монополістичних союзів. Провідну роль грали 30 найбільших, які оволоділи внутрішнім ринком і шукали шляхи до виходу на ринок світової.

У Росії початку XX в. існувала розвинена банківська система. Основним її ланкою були акціонерні комерційні банки, які обслуговували приватних підприємців. Напередодні Першої світової війни налічувалося 50 таких банків. За обсягом контрольованого ними капіталу вони набагато випереджали всі інші банківські установи комерційного кредиту, у тому числі і Державний банк. Провідним банком імперії був Російсько-Азі-атские. В результаті злиття капіталу банків і промислових монополій виникли фінансово-промислові групи, які контролювали значну частку економіки Росії. Їх очолювали А.Я. Путілов, П.П. Рябушинский, Н.С. Авдаков, Е.Л. Нобель та ін.

У 1909 р в Росії намітився новий промисловий підйом. Обсяг промислового виробництва за 1909-1913 рр. виріс в 1,5 рази. Промислові підйоми кінця XIX ст. і 1909-1913 рр. істотно просунули країну по шляху індустріального розвитку. Частка Росії в світовому промисловому виробництві значно зросла.

Набагато менш були помітні зрушення при розрахунку виробництва валового національного продукту (ВНП) на душу населення, що в чималому ступені пояснювалося надзвичайно високим темпом зростання населення країни. За цим показником Росія продовжувала перебувати на рівні Італії та Іспанії, поступаючись у багато разів передовим індустріальним державам.

Частка Росії у світовому експорті в 1913 р дорівнювала 4,2%, що було нижче її частки у світовому промисловому виробництві. Питома вага Росії у світовому імпорті становив усього 3,5%. Основними продуктами ввезення в країну були бавовна і машини. З продуктів споживчого попиту найбільше значення мали чай, оселедець і паперове вироби. Головними торговими партнерами Росії були: Німеччина, Великобританія, Голландія і Франція.

Індустріальний зростання забезпечувалося переважно внутрішніми джерелами, але в процесі промислового розвитку помітну роль зіграли іноземні інвестиції, тобто вкладення іноземного капіталу в економіку Росії. Іноземний капітал зіграв важливу роль у створенні мережі залізниць, розвитку гір-но-металургійної промисловості на півдні Росії, хімічної, електротехнічної та інших галузей промисловості. Багато іноземні фірми відкривали в Росії торгові представництва та дочірні підприємства.

До 1914 р в Росії існувало 230 іноземних компаній. Вони, як правило, оснащувалися найбільш сучасною технікою. У цьому відношенні Російська імперія нічим принципово не відрізнялася від інших країн, що вступили на шлях капіталістичної модернізації із запізненням і користувалися підтримкою більш розвинених сусідів. Діяльність іноземних підприємців та приплив закордонних інвестицій сприяли інтеграції вітчизняної економіки у світову систему господарства. Тим не менше значення іноземних інвестицій для економічного зростання не було визначальним. Вітчизняний капітал зберігав лідируючі позиції в народному господарстві країни.

Росія, поки ще значно відставала від економічно розвинених країн Заходу, в той же час не була ні їх колонією, ні напівколонією. Зміни в російській економіці (формування монополій, складання фінансово-промислових груп) на рубежі XIX-XX ст. відповідали тим тенденціям, які були властиві для передових країн.

Посилання на основну публікацію