Революція середини 19 ст. у Франції

Розверталася в Європі промисловий переворот вів до становлення суспільства, в якому вже не було місця для старої феодальної аристократії. В Італії, Німеччині, країнах Центральної Європи наростало рух за національне визволення і об’єднання. Обрушився на Європу в середині сторіччя економічна криза призвела до зростання безробіття, погіршення життя широких народних мас. Ситуацію ускладнила хвороба картоплі, нищила посіви цієї культури, званої «хлібом бідняків». Абсолютистські режими виявилися нездатні контролювати стан справ не тільки в Європі в цілому, але й у своїх країнах.
Революція 1830 у Франції виявилася лише проміжним актом революційної драми. «Царством банкірів» у Франції було незадоволене майже все суспільство. В опозиції до політики липневої монархії виявилися впливові сили. Проти Луї Філіпа відкрито виступали бонапартисти (прихильники племінника Наполеона I – Луї Бонапарта), легітимісти (стремившиеся відновити династію Бурбонів) і республіканці. Францію потрясли два повстання робітників-ткачів у Ліоні, які були жорстоко придушені владою.
У лютому 1848 в Парижі спалахнуло повстання. На вулицях споруджувалися барикади, йшли запеклі перестрілки захисників монархії з повстанцями. Король Луї Філіп позбувся влади. Франція була проголошена республікою.
Низи французького суспільства захопила ідея «демократичної і соціальної республіки», яка пов’язувалася з благополуччям і справедливістю. Однією з головних вимог робітників, двоє представників яких увійшли до складу тимчасового уряду, було «право на працю». Республіканське уряд пішов на поступки робітникам, які мали в руках зброю. Воно декларувало зобов’язання «гарантувати робітникові його існування працею», «забезпечити роботу для всіх громадян», визнало право створення робочих асоціацій.
Реальним кроком для полегшення життя трудящих було створення національних майстерень, де безробітні могли отримати роботу. До літа 1848 в національних майстерень значилося вже більше сотні тисяч людей. Для оплати їх праці уряд змушений був підвищити податки, весь тягар яких лягла на селянство. Вимоги робітників, які носили соціалістичний характер, викликали протидію буржуазії, також вважала цю революцію «своєю».
Вибори до Установчих зборів, що проходили на основі загального виборчого права для чоловіків, дали більшість помірним республіканцям і монархістам. Вони відмовилися проводити політику поступок робітникам, вимоги яких все частіше залишалися без відповіді. Національні майстерні, які виявилися занадто обтяжливими для держави, були скасовані. У червні 1848 це викликало збройне повстання робітників Парижа. У місті розгорнулися справжні бої із застосуванням артилерії. Повсталі, однак, зазнали повної поразки. Проти них виступила не тільки буржуазія, а й всі інші власники (в тому числі селянство). Страх перед заворушеннями і можливим розділом власності знову, як і в кінці XVIII ст., Привів їх до думки про необхідність встановлення сильної влади в країні. На роль приборкувачів революційних пристрастей претендував Луї Наполеон Бонапарт. Він і переміг на перших президентських виборах. Його підтримали селянство і буржуазія.
У 1851 р Луї Наполеон здійснив державний переворот, а в 1852 р оголосив себе імператором – Наполеоном III (1852-1870). Так у Франції була встановлена ​​Друга імперія. Імператор намагався бути схожим на свого дядька, але його особа була непорівнянна з величчю Наполеона I. Парламент при Наполеоні III не грав помітної ролі в житті країни. Час Другої імперії – це період бурхливого промислового розвитку Франції, коли буржуазія отримала значні привілеї в економічній галузі.
Наполеон III проводив агресивну зовнішню політику. Він оголосив себе прихильником національних рухів, але в той же час підтримував папу римського, на перешкоді національному об’єднанню Італії. Імператор організував провальну військову експедицію в Мексику. У 1870 він затіяв війну з Пруссією, що закінчився повною поразкою Франції, полоном імператора і новою революцією, що затвердила в країні республіканський лад.

Посилання на основну публікацію