Революція 1905-1907 років

Причина першої російської революції 1905 – 1907 рр. – загострення внутрішньополітичної обстановки. Соціальна напруженість була спровокована пережитками кріпацтва, збереженням поміщицького землеволодіння, відсутністю свобод, аграрним перенаселенням центру, національним питанням, швидким зростанням капіталізму, невирішеністю селянського і робітничого питання. Поразка в російсько-японській війні 1904-1905 рр. і економічна криза 1900-1908 рр. погіршили ситуацію.

У 1904 р ліберали запропонували ввести конституцію в Росії, обмеживши самодержавство шляхом скликання народного представництва. Микола 2 зробив публічну заяву про незгоду з введенням конституції. Поштовхом до початку революційних подій стала страйк робітників Путилівського заводу в Петербурзі. Страйкуючі висунули економічні і політичні вимоги.

На 9 січня 1905 року були призначені мирну ходу до Зимового палацу з метою подачі петиції на ім’я царя, в якій містилися вимоги демократичних змін в Росії. Цю дату пов’язують з першим етапом революції. Демонстрантів, очолюваних священиком Г. Гапоном, зустріли війська, по учасниках мирної ходи був відкритий вогонь. У розгоні ходи брала участь кавалерія. В результаті було вбито близько тисячі чоловік і близько 2-х тис. Отримали поранення. Цей день отримав назву «Кривава неділя». Безглузда і жорстока розправа посилила революційні настрої в країні.

У квітні 1905 р Лондоні відбувся 3 з’їзд лівого крила РСДРП. Вирішувалися питання про характер революції, про збройне повстання, тимчасовому уряді, ставленні до селянства.

Праве крило – меншовики, які зібралися на окремій конференції, визначили революцію за характером і рушійними силами як буржуазну. Було поставлено завдання переходу влади в руки буржуазії і створення парламентської республіки.

Страйк (загальний страйк текстильників) в Івано-Франківську, що почалася 12 травня 1905 р тривала більше двох місяців і зібрала 70 тис. Учасників. Були висунуті як економічні, так і політичні вимоги; створено Раду уповноважених депутатів.

Вимоги робітників були частково задоволені. 6 жовтня 1905 г. почалася страйк в Москві на Казанської залізниці, що стала 15 жовтня всеросійської. Висунуто вимоги демократичних свобод, 8-годинного робочого дня.

17 жовтня Микола 2 підписав Маніфест, який проголошував політичні свободи і обіцяв свободу виборів до Державної Думи. Так почався другий етап революції. Період найвищого підйому.

У червні почалося повстання не броненосці чорноморської флотилії «Князь Потьомкін-Таврійський». Воно проходило під гаслом: «Геть самодержавство!». Однак це повстання не було підтримано екіпажами інших кораблів ескадри. «Потьомкін» змушений був піти у води Румунії і там здатися.

У липні 1905 року у вказівкою Миколи 2 заснований законодавчим орган – Державна Дума і розроблено положення про вибори. Право участі у виборах не отримали робочі, жінки, військовослужбовці, учні та молодь.

11-16 листопада сталося повстання матросів в Севастополі і на крейсері «Очаків», очолюване лейтенантом П.П. Шмідтом. Повстання було придушене, Шмідт і троє матросів розстріляні, понад 300 осіб засуджені або заслані на каторгу і поселення.

Під впливом есерів і лібералів в серпні 1905 був організований Всеросійський селянський союз, який виступає за мирні методи боротьби. Однак до осені учасники союзу оголосили про приєднання до російської революції 1905 – 1907 роки. Селяни вимагали розділу поміщицьких земель.

7 грудня 1905 р Моссовет закликав до політичного страйку, яка переросла в повстання, очолюване більшовиками. Уряд перекинув війська з Петербурга. Бої йшли на барикадах, останні осередки опору були придушені в районі Червоної Пресні 19 грудня. Організатори та учасники повстання були заарештовані і засуджені. Та ж доля спіткала повстання в інших регіонах Росії.

Причинами спаду революції (третій етап) стало жорстоке придушення повстання в Москві і віра народу в те, що Дума в змозі вирішити його проблеми.

У квітні 1906 року проводилися вибори в Першу Думу, по підсумком яких в неї увійшли 2 партії: конституційні демократи і соціалісти-революціонери, які виступають за передачу земель поміщиків селянам і державі. Царя ця Дума не влаштувала і в липні 1906 року вона припинила своє існування.

Влітку цього ж року, було придушене відбулося повстання моряків Свеаборге і Кронштадті. 9 листопада 1906 року За участю прем’єр-міністра Столипіна був створений указ про скасування викупних платежів за землю.

У лютому 1907 року відбулися другі вибори в Думу. Надалі її кандидати на думку царя виявилися ще більш «революційними», ніж попередні і він не тільки розпустив Думу, але і створив виборчий закон, який скорочує число депутатів з числа робітників і селян, зробивши по суті державний переворот, що поклав кінець революції.

До причин поразки революції можна віднести відсутність єднання цілей між діями робітників і селян в організаційних моментах, відсутність єдиного політичного керівника революцією, а також відсутність допомоги народу з боку армії.

Перша російська революція 1905 – 1907 рр. визначається як буржуазно-демократична, так як завдання революції – повалення самодержавства, ліквідація поміщицького землеволодіння, знищення станового ладу, встановлення демократичної республіки.

Посилання на основну публікацію