Ранні відмінності між грецькою і латинською церквами

У перші вісім століть церква залишалася єдиною, а одним із зовнішніх виразів цієї єдності були всесвітні собори, які збиралися в IV ст. два рази, у V ст. теж два рази і по одному разу в VI, VII і VIII ст. Тим не менш, вже в цей час помічається деяке розходження між грецьким і римським християнством. На Сході, серед греків і еллінізірованних народностей цієї половини імперії залишилася колишня схильність до філософствування, внаслідок чого тут найбільш діяльним чином і займається розробкою абстрактній боку християнського віровчення. На Сході виникли і поширилися головні єресі, і тут же збиралися вселенські собори, в яких брало участь переважно східне ж духовенство. Захід, навпаки, цікавився більше практичної сторони церковного життя, і не дарма саме на Заході з’явилося перше незбиране вчення про відносини між церквою і державою. Було відмінність і між більш споглядальним духом східного чернецтва і більше діяльним напрямком чернецтва західного. Але особливо сильний вплив на освіту відмінності між східним і західним половинами вселенської церкви надано було поділом імперії і виникненням варварських держав в західній її половині.

Устрій церковного управління

Коли Римська імперія визнала християнство, церква вже мала складне внутрішній устрій. У ній розрізнялися миряни і клір (духовенство), розділявся на єпископів, пресвітерів і дияконів. Під управлінням єпископів перебували єпархії, що з’єднувалися в свою чергу в особливі області під управлінням первенствующих єпископів або митрополитів; єпископи однієї і тієї ж області збиралися на собори. Особливою пошаною і впливом користувалися в церкві єпископи міст, в яких християнство було насадження самими апостолами або де існували вищі християнські училища. В IV ст. перший вселенський собор зайнявся і пристроєм всій ієрархії, т. е. священноначалія в Римській імперії. Він визнав старшинство за єпископами трьох найголовніших міст імперії, саме Риму, Олександрії та Антіохії, а також за екзархом єрусалимським. Другий собор в тому ж столітті безпосередньо за єпископом римським поставив константинопольського, як єпископа «нового Риму». Права цих п’яти єпископів були визначені на четвертому вселенському соборі, який затвердив за ними і титул патріархів. Права цих п’яти ієрархів були рівні, але першість визнано за єпископом римським. Ця першість не було, проте, верховенством, бо верховна влада в церкві належала соборам. Проте влада римського єпископа на Заході мало-помалу виросла в даний верховенство, і там згодом римський єпископ став ніби церковним монархом.

Посилання на основну публікацію