Ракетобудування і космонавтика

До перших десятиліттях XX в. відноситься теоретичне (фізичне, математичне і технічне) обґрунтування можливості космічних польотів. Основоположником наукової космонавтики в Росії став вчитель фізики з Калуги К. Е. Ціолковський, який розробив інженерні рішення конструкції ракет і рідинного ракетного двигуна. До основоположників ракетобудування та космонавтики можна віднести також працював у Німеччині, Італії та США Г. Оберта, який написав перший в Західній Європі фундаментальну працю, присвячений космічних польотів.
Найвагоміші здобутки в ракетобудуванні пов’язані з іменами С. П. Корольова та В. фон Брауна. Обидва вони проводили успішні випробування ракет ще в 30-і рр. Корольов з 1945 р став провідним конструктором і організатором ракетобудування в СРСР. Під керівництвом Корольова, а потім його сподвижників і наступників В. Н. Челомея і М. К. Янгеля, створювалися ракети різних типів, які виводили на орбіту Землі штучні супутники і космічні кораблі. Браун був одним з керівників німецького військово-дослідного ракетного центру. Він був головним конструктором балістичної керованої ракети «Фау-2», яка запускалася з материка і завдала великої шкоди англійським містам. Надалі Браун працював провідним конструктором ракет-носіїв в США.

4 жовтня 1957 в Радянському Союзі був запущений перший штучний супутник Землі, а через місяць – другий, з собакою Лайкою на борту. Восени 1959 «Лунник-3» сфотографував зворотний бік Місяця і передав ці знімки на Землю. Слідом за радянськими супутниками на навколоземних орбітах з’явилися і американські. Наступний вирішальний прорив у космос також належав радянським ученим і конструкторам. 12 квітня 1961 Ю. А. Гагарін за 108 хвилин облетів Землю на космічному кораблі «Восток». Незабаром, 5 травня, в США був виведений на навколоземну орбіту корабель з астронавтом А. Шепардом. У серпні пілотований Г. С. Титовим «Восток-2» зробив 17 витків навколо нашої планети.
У 60-і рр. на орбіті відбулася перша стиковка двох космічних кораблів, запускалися автоматичні міжпланетні станції: радянська – до Марса і американська – до Венери. Радянський космонавт А. А. Леонов, а потім і американський астронавт Е. Уайт виходили з кораблів у відкритий космос. Космічні апарати наддержав здійснювали посадку на поверхню Місяця, брали проби грунту і повідомляли інформацію про його склад на Землю. Радянський апарат опускався на поверхню Венери; американський пілотований корабель «Аполлон-8» здійснив обліт Місяця. Літопис космічних досягнень 60-х рр. завершила висадка американців Н. Армстронга і Е. Олдріна на Місяць з корабля «Аполлон-11» в 1969 р і доставка на Місяць радянського саморушного апарату «Луноход-1» в 1970 р
Остання третина XX століття ознаменувалася здійсненням міжнародних проектів з освоєння космосу, створенням американських кораблів багаторазового використання і радянських довготривалих космічних станцій. Найбільший термін в навколоземному просторі відпрацював орбітальний науково-дослідний комплекс «Мир» (1986-2001), на якому були встановлені всі рекорди тривалості перебування людини в космосі.

Посилання на основну публікацію