Радянська модель індустріалізації. Політика «великого стрибка»

У другій половині 20-х рр. Сталін і його оточення прийшли до висновку про необхідність різко прискорити темпи індустріалізації та колективізації, зробити так званий «великий стрибок». Вони розглядали село як джерело робочої сили для промисловості, постачальника технічної сировини і продовольства для постачання міст і армії. Досягти різкого підвищення товарності сільського господарства передбачалося шляхом прискореної колективізації. У статті «Рік великого перелому» (1929) Сталін писав: «Якщо розвиток колгоспів і радгоспів піде посиленим темпом, то … наша країна через три роки стане однією з найбільш хлібних країн, якщо не самою хлібної країною в світі». Для виправдання цієї політики була висунута теза про неминуче загострення класової боротьби і, отже, необхідності ліквідації куркульства як ворожого класу.

5 січня 1930 ЦК ВКП (б) прийняв постанову «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Передбачалося, що в Поволжі та на Північному Кавказі вона буде закінчена до весни 1931 У чорноземних областях Росії, в Сибіру, ??на Україні і на Уралі колективізацію планувалося завершити на рік пізніше, а в Закавказзі і Середньої Азії – до весни 1933

ВЦВК і РНК СРСР встановили порядок проведення розкуркулення селян з конфіскацією майна і виселення куркулів за межі регіону, в якому вони проживали. Майно куркулів передавалося у власність колгоспів. На місцях організатори колгоспів, як правило, не мали чіткого уявлення про те, хто такі кулаки. За куркулів зазвичай приймали всіх заможних селян, більшість з яких становили середняки. У результаті «розкуркулення» піддалося близько 3 млн сімей. Для проведення колективізації та керівництва создававшимися колгоспами в сільську місцевість було направлено 50 тис. Осіб (так званих «парттисячніков»).

Насильницька колективізація завдала сільському господарству непоправної шкоди. В результаті поголів’я корів скоротилося на 35%, свиней – на 50%, а кіз і овець – більш ніж на 30%. У січні – лютому 1930 відбулося близько 2 тис. Селянських виступів за участю близько 700 тис. Чоловік.

У цих умовах в березні 1930 з’явилися стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів» і постанову ЦК ВКП (б) «Про боротьбу з викривленням партлинии в колгоспному русі». Вся вина за так звані «перегини» була покладена на місцевих керівників. Була розпущена частина штучно створених колективних господарств.

Колективізація означала перехід до жорсткого державного контролю за сільськогосподарським виробництвом. Наприкінці 1928 в селі з’явилися машинно-тракторні станції (МТС), які обробляли землю колгоспів за певну плату. Створювалися також державні сільгосппідприємства – радгоспи. Поспішне проведення «суцільної колективізації» і супутні їй порушення законності призвели до величезних моральних і матеріальних втрат. У ході розкуркулення і виселення куркулів, а також через голод 1932-1933 рр. загинули мільйони селян. В кінці 1920-х рр. були введені продовольчі картки, які діяли аж до 1935 р У січні 1933 керівництво країни зобов’язало колгоспи поставляти державі сільськогосподарську продукцію по цепам в 10-12 разів нижче ринкових.

Для жителів села був встановлений так званий «сверхналог». Він вилучався шляхом заниження державних цін на поставляються сільськогосподарські продукти і різкого збільшення розцінок на промислові товари для сільського господарства.

За 13 років (з 1928 по 1941 р) державні роздрібні ціни на хліб зросли в 11 разів, на масло – в 7, на цукор – в 6, на мило – в 5 разів. Реальна заробітна плата до кінця першої п’ятирічки знизилася на 20% і більше.

У 1932 р був ліквідований ВРНГ. На його основі з’явилися різні наркомати для управління промисловістю та сільським господарством (важкої, лісової, вугільної, текстильної галузями і т. Д.). Для контролю за пересуванням робочої сили в кінці 1932 була введена паспортна система. Жителі села не мали паспортів до 1974 р Це дозволяло державі шляхом так званої «лімітної» системи вербувати робочу силу з сіл в потрібні галузі виробництва. Склалася жорстка адміністративно-командна система управління економікою.

Центром системи став Держплан (Державний плановий комітет) СРСР. На основі рішень Політбюро ЦК Держплан розробляв п’ятирічні і річні плани з виробництва всіх видів продукції.

У промисловості почався перегляд планових завдань в бік їх різкого збільшення. XVI з’їзд ВКП (б) (1930 р) прийняв рішення спрямувати головні зусилля на різкий підйом важкої індустрії, на реконструкцію транспорту і створення на сході країни нової вугільно-металургійної бази.

Посилання на основну публікацію