Радянська економічна модель

Результатом індустріалізації і колективізація в СРСР стало формування нової, небаченої раніше господарської моделі. Зі сфери економіки пішло поняття приватної власності, замість неї майже безроздільно утвердилися інші форми – державна і колгоспно-кооперативна. Всі важелі управління економічним життям були зосереджені в руках держави. Воно затвердило планові початку господарського життя, їх основою стали п’ятирічки. Багато істориків називають таку систему командно-адміністративної.

Здавалося б, в СРСР сформувалися передумови для рівномірного розвитку всіх галузей промисловості і задоволення, принаймні, найбільш нагальних потреб населення. На практиці, однак, цього не сталося. У країні сформувалася економіка хронічного дефіциту – постійно бракувало самих елементарних товарів народного споживання.
Радянський Союз перетворився на індустріальну державу. Важка промисловість СРСР за роки перших п’ятирічок досягла вражаючих успіхів. Сформувалися нові індустріальні центри, були побудовані тисячі нових підприємств. З цілої низки промислових показників СРСР вийшов на провідні позиції у світі. Різко зросла військова міць країни. Однак у цих успіхів була й зворотний бік. Мобілізуючи командним шляхом всі сили на здійснення індустріалізації, держава не могла забезпечити стимулів для внутрішнього розвитку економіки. Навпаки, створена економічна модель виявилася трудновоспріімчівой до досягнень технічного прогресу.
Промислове зростання супроводжувався катастрофічним спадом в аграрному секторі. В результаті колективізації валова продукція сільського господарства в цілому в 1933 р скоротилася порівняно з 1928-м на 23%, у тваринництві спад склав 52%. Результатом впровадження колгоспів і політики «ліквідації куркульства як класу» став масовий голод на Україні, в Казахстані та в ряді районів Півдня Росії в 1932-1933 рр. За різними даними, в цей час померло від 3 до 5 млн осіб. У містах була введена карткова система розподілу продуктів. Навіть Бухарін, ще до того як Сталін зарахував його до своїх противників, називав державну політику щодо селянства «військово-феодальної експлуатацією». Фактично після ліквідації приватних землеробських господарств з історичної арени пішов існував століттями тип російського селянина-общинника.
Селянство стало джерелом поповнення рядів робітничого класу. У країні збільшилася міське населення, був даний новий поштовх урбанізаційних процесів. У ході індустріального будівництва йшло освоєння все нових районів Півночі та Сибіру.

Посилання на основну публікацію