Пруссія в першій половині 19 століття

Військова катастрофа 1806 р стала поворотним пунктом в історії Пруссії і всієї Німеччини. На полях Єни і Ауерштадта стара Пруссія була стерта з лиця землі. Поразка поставило на порядок денний питання про суспільних перетвореннях, без яких ця держава не мало майбутнього. Підстава в 1810 р Берлінського університету сприяло національному відродженню в духовній сфері, а соціальні реформи допомогли Пруссії підготуватися до боротьби за відновлення незалежності. Прусські реформатори ставили за мету створити зразкове держава, яке могло б служити прикладом для інших.

Зроблені в 1807 і 1811 рр. реформи передбачали скасування станових переваг і особистої залежності селян, допускали викуп землі селянами і її вільний продаж, ліквідували цехові обмеження у виробництві і вводили однакові для всіх станів податки. Військова реформа дозволила Пруссії створити сильну армію до моменту рішучого зіткнення з Наполеоном. Пруссія першою вступила в союз з Росією після початку походу російської армії в Європу, її армія взяла активну участь у Визвольній війні 1813 і зіграла вирішальну роль в битві при Ватерлоо. В результаті Пруссія вийшла з Наполеонівських воєн в числі головних переможців, володіючи статусом великої держави.

Відповідно до рішень Віденського конгресу Пруссія значно збільшила свою територію. Її володіння простяглися через всю північну Німеччину від російських кордонів на сході до нідерландських на заході. Крім дрібних сусідніх держав до Пруссії відходили половина Саксонії і колишня Шведська Померанія, особливе значення мало утворення великої Рейнської провінції на заході Німеччини. За межами Німецького союзу їй належали Східна Пруссія і польська Познань.

В продовження початих раніше реформ в провінціях засновувалися місцеві органи станового представництва – ландтаги, права яких були дуже обмеженими. З 1818 р скасовувалися внутрішні мита, що сприяло успішному економічному зближенню між провінціями і створення єдиної економіки в масштабах всієї країни.

Промисловий переворот в Пруссії

Промисловий переворот в прусській державі почався з Рейнської провінції, де були багаті поклади вугілля і залізної руди. Центром його стала долина річки Рур, прискорений розвиток якої почалося в 1830-і рр. На очах одного покоління міста Ессен і Бохум перетворилися у великі металургійні центри європейського значення. Яскравим прикладом може служити майстерня А. Крупна в Ессені, в якій при підставі працювало всього кілька робочих-металістів. В подальшому підприємства Круппа увійшли в число найбільших промислових виробництв Європи. У потужний промисловий центр перетворився також Берлін, в якому було зосереджено дві третини машинобудівного і ситцевого виробництва Пруссії.

Промисловий переворот і капіталістична перетворення сільського господарства в Пруссії, хоча і протікали набагато повільніше, ніж в більш розвинених країнах Західної Європи, приводили до схожих соціальних наслідків – руйнування селянства і ремісників, формуванню жебрака пролетаріату. У центрі текстильного виробництва – Сілезії – впровадження машин повністю зруйнувало життя безлічі дрібних сільських виробників. Вироблене ними ручним способом полотно не витримувало конкуренції з бавовняними тканинами фабричного виробництва. Сілезія перетворилася в район хронічного голоду. У 1844 р в провінції вибухнуло повстання сілезьких ткачів – перший масовий виступ робітників в німецькій історії.

Посилання на основну публікацію