Протиріччя серед вождів партії і держави

Після XX з’їзду за пропозицією В.І. Леніна ЦК РКП (б) обрав на посаду генерального секретаря І.В. Сталіна. Ця подія стала важливою віхою радянської політичної історії. У період Громадянської війни другим за значимістю після Леніна лідером партії і країни вважався Л.Д. Троцький. Між Леніним і Троцьким існували певні протиріччя, позначається на всій політичній лінії радянського керівництва. Вже в 1921 р завдяки зусиллям Леніна починається висування на перші ролі давнього супротивника Троцького – Сталіна. Це було маневром Леніна в плані задуманих ним заходів щодо радикального реформування партії.

І.В. Сталін прекрасно розумів, які можливості відкривалися перед ним як керівником Секретаріату і апарату ЦК РКП (б). Хвороба Леніна стала одним із чинників, що спонукали його діяти швидко і рішуче. Сталін заручився підтримкою Л.Б. Каменєва і Г.Є. Зінов’єва, які займали важливі пости і мали великий авторитет в партії. За їх сприяння генеральний секретар зробив гігантський крок у бік централізації організаційної роботи партії. Підлеглий йому партійний апарат почав фактично замінювати виборні органи ЦК РКП (б). Партаппаратчики тепер вирішували основоположні питання партійного будівництва і кадрової політики. Однак влітку 1922 Ленін, здоров’я якого тоді тимчасово покращився, «жахнувся» «чудовищному бюрократизму», що запанувала в партійній роботі.

Ленін спробував усунути Сталіна від партійної влади, але йому це не вдалося. Генеральний секретар слухняно визнавав правоту лінії вождя щодо спірних питань.
Остаточно Ленін відійшов від усіх справ через хворобу в березні 1923 г. З суперечливих передсмертних статей та листів вождя його наступниками було взято лише те, що відповідало пріоритетною тенденції зміцнення партійного централізму і державного абсолютизму.

Посилання на основну публікацію