Програма перетворень Тимчасового уряду

1. Закон про націоналізацію (вуглевидобувна і газова промисловість, електроенергетика, морське судноплавство, повітряний транспорт, авіапромисловість, автомобільні виробництва («Рено»), центральний і ще кілька банків, ощадні каса, страхові компанії). Усі власники отримували компенсації, виключаючи Луї Рено, який активно співпрацював з окупантами.
2. Організація Генерального комісаріату з планування – центру складання загальнонаціональних планів економіки і соціального розвитку.
3. Соціально-економічні заходи:
– Збільшення зарплат і допомоги:
– 40 годинний робочий тиждень;
– Оплачувані відпустки (тритижневий для службовців і двотижневий для робітників);
– Створення єдиної державної системи соціального страхування.
4. Створення Національної школи адміністрації (ЕНА) – підготовка вищих державних кадрів країни. Завдяки їй була сформована сучасна правляча верхівка Франції.
У жовтні 1945 р пройшли перші загальні вибори в Національні збори країни. Цьому органу належало розробити і прийняти нову Конституцію Франції. За результатами виборів на перше місце вийшла Компартія Франції, другою стала партія МРП, а третє – соціалісти. Після складних переговорів було створено коаліційний Трехпартийная уряд на чолі з де Голлем. Однак воно опрацювало недовго вже в січні 1946 р де Голль подав у відставку через розбіжності в поглядах з лівими з питань державного устрою країни.
Після цього аж до кінця існування Тимчасового режиму при владі стояла трипартійна урядова коаліція. Кабінет спочатку очолив соціаліст Фелікс Гуен (січень-червень 1946), а потім один з лідерів МРП Жорж Бідо (червень-листопад 1946).
Весною 1946 р Установчі збори закінчило розробку нової конституції. Однак на референдумі проект був відхилений і призначені нові вибори в Установчі збори.
Листопадові вибори 1946 не принесли серйозних змін, зберігши лідерство за трьома партіями, але лідерство захопила фракція МРП. Установчі збори знову приступило до обговорення проекту Конституції.
Влітку того ж року свої програмні заяви з приводу майбутнього Франції знову заявив генерал де Голль. Він завзято виступав проти ідеї парламентської республіки, відстоюючи широкі права глави держави і виконавчої влади.
Однак Установчі збори розробило свій проект, де повнота влади належала Парламенту і, насамперед, його верхній палаті – Національним зборам (як і в роки III республіки – друга палата – Рада республіки). 13 жовтня 1946 відбувся загальнонаціональний референдум, на якому 52,5% брали участь сказали «так» новому проекту. 27 жовтня 1946 Конституція IV республіки вступила в силу.
По суті Франція повернулася до довоєнної політичній системі. Її відмінною рисою знову стала французька класична багатопартійність і міністерська нестабільність. За дванадцять років існування Четвертої республіки в країні змінилося 24 уряди.
На першому етапі ще зберігалася трипартійна коаліція, а провідні позиції зайняли соціалісти. Президентом країни став Венсан Оріоль, Головою уряду – Поль Рамадье (січень-листопад 1947). Однак всередині коаліції почалися серйозні розмежування спочатку із зовнішньополітичних питань (західні союзники не бажали бачити комуністів в уряді), а потім і по соціально-економічним проблемам. Конфлікт вирвався назовні в кінці квітня 1947 р коли розгорілася великий страйк робітників на заводах «Рено» з вимогою підвищення зарплати. Комуністи підтримали вимоги страйкуючих, що стало приводом до розколу коаліції. У результаті ФКП була усунена від участі в управлінні країною за порушення «міністерської солідарності».
Наступним кроком до дістабілізаціі політичної обстановки в країні стало створення весною 1947 р нового політичного руху Об’єднання французького народу (РПФ) на чолі з генералом де Голлем. До нього приєдналися багато прихильники де Голля ще по руху Опору. Голлісти (як їх стали називати) чітко заявили себе як опозиційна партія, яка виступала проти слабкого «режиму партій» Четвертої республіки.
Для блокування впливу комуністів і голістів в урядових колах була висунута ідея формування коаліції «третьої сили». До її складу увійшли соціалісти, МРП і радикали. Її перший кабінет очолив лідер МРП Роберт Шуман. «Третя сила» протрималася при владі до чергових парламентських виборів 1951 (правда за цей час змінилося 7 урядових кабінетів).
Першим випробуванням для нової коаліції стала загальний страйк восени 1947 в ній взяли участь робітники різних галузей. Страйкуючі займали підприємства, намагалися захопити деякі муніципалітети, вступали в сутички з поліцією. Уряд Шумана було змушене піти на поступки і ввести щомісячні надбавки.
В цілому уряд «третьої сили» ставило метою поступовий перехід від політики дирижизму (державного регулювання економіки) до економічного лібералізму. Стали урізатися субсидії націоналізованим галузям економіки. Уряд збільшував податки. У 1950 р був прийнятий закон, що встановив загальнонаціональну мінімальну заробітну плату і встановлювалася система коефіцієнтів для робітників різної кваліфікації за галузями і конкретним підприємствам.
Франція поступово виходила з економічної кризи. У 1948 р обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний рівень. Інтенсивно розвивалися нові галузі економіки – металургійна, електротехнічна, автомобіле- і авіабудування. У країні почалася НТР.
Завдяки інтенсифікації процесів економічного розвитку французька економіка втратила свій лихварський характер і з індустріально-аграрної країни міцно перетворювалася на країну індустріального типу. У 50-і рр. за темпами зростання Франція обігнала Великобританію.
Проте, не дивлячись на успіхи в економіці, дозвіл другої проблеми післявоєнного розвитку зажадало від влади понад серйозних витрат. Реставрація колишніх позицій Франції на міжнародній арені в реаліях біполярного світу виглядала лише повною орієнтації країни на лідера західного світу – США. Ще більш серйозні труднощі таїла в собі проблема колоніальних володінь. Франція так і не змогла виробити ефективні методи протистояння національно-визвольному руху, віддавши перевагу варіант сили, що втягнуло її в безодню великомасштабних, затяжних і вельми витратних конфліктів (Індокитай 1945- 1 954 рр., Війна в Алжирі).
Складна зовнішньополітична і вельми нестабільна внутрішньополітична ситуація зумовили гострі політичні протиріччя які проявилися, як в ході парламентських виборів 1951 року коли влада перейшла в руки правоцентристського блоку, так і при виборах 1956
Ще в 1953 р лідер соціалістів Гі Молле висунув ідею формування нової некомуністичної лівоцентристської коаліції, що отримала назву Республіканський фронт. Запропонована ним програма зачіпала найбільш гострі питання внутрішньо- та зовнішньополітичного життя країни.
Передвиборна агітація забезпечила беззастережну перемогу лівих. За підтримки комуністів і соціальних республіканців було сформовано уряд «Республіканського фронту» на чолі з Гі Моллем (лютий 1956 – травень 1957). Воно провело цілий ряд законів соціальної політики, здійснило девальвацію франка. А в зовнішній політиці взяло курс на зближення з Радянським Союзом. При цьому саме з його діяльністю пов’язане чергове загострення колоніальної проблеми (Суецький криза, ситуація в Алжирі). Наслідком стала відставка кабінету Гі Моля і прихід до влади радикалів.
Чергова урядова криза викликав пожвавлення в рядах голлістського руху. А невдача військової кампанії в Алжирі забезпечила підтримку армійських кіл, які зажадали передати владу опальному генералу. Франція опинилася на межі громадянської війни. У цих умовах президент Коті погодився надати де Голлю надзвичайні повноваження, сформувати уряд національного порятунку і право на розробку нової Конституції. Парламент був розпущений. Четверта республіка перестала існувати.
Таким чином, політична і економічна складові повоєнного життя Франції суттєво розійшлися. І якщо в економіці країни були позитивні результати, то в політичному плані Франція знову не вдалося утримати рівновагу. Четверта республіка виявилася недовговічною і неефективною. Була потрібна серйозна коректування політичного механізму, щоб він придбав велику стійкість.

Посилання на основну публікацію