Продовження розмежування сил в Європі

У середині 1880-х рр. загострилися і франко-німецькі відносини. Спочатку активна антигерманська пропаганда розгорнулася у Франції. Її лідером був генерал Жорж Буланже, в 1886 р став військовим міністром. За його імені антинімецькі настрої французів називали в ті роки буланжізма. На посту міністра Буланже енергійно зміцнював французьку армію. Зрозуміло, це викликало прийняття аналогічних заходів і в Німеччині.
У січні 1887 Франція і Німеччина опинилися на межі війни. Але Олександр III дав зрозуміти, що в разі конфлікту Росія не стане допомагати Німеччині, а ось Франції надасть «моральну підтримку». Це дало можливість запобігти війні, до якої прагнули і Жорж Буланже, і Отто Бісмарк. Німецький канцлер був вкрай стурбований перспективою зближення Росії і Франції: адже їх союз означав би загрозу Німеччини і з заходу, і зі сходу. До того ж Росія явно не збиралася знову укладати Союз трьох імператорів (він був укладений на 6 років, і термін його закінчувався в 1887 г.).
Бісмарк зумів добитися підписання з Росією так званого договору перестраховки. Обидві сторони зобов’язалися в разі війни з третьою державою дотримуватися нейтралітету у відношенні один одного. Але при цьому були зроблені дві важливі застереження: а) Росія могла допомогти Франції, якби на ту напала Німеччина; б) Німеччина могла допомогти Австро-Угорщини при нападі на неї Росії. Таким чином, знову підтвердилося тяжіння Росії до союзу з Францією.
У березні 1890 75-річний Бісмарк, який і до цього дня залишається найзнаменитішим державним діячем в історії Німеччини, подав у відставку. Його відхід з політики почасти сприяв подальшому зближенню Росії та Франції, яка тепер могла не побоюватися суворого і рішучого канцлера. Навесні 1891 Франція запропонувала Росії укласти союз. Але Росія не поспішала настільки явно протиставляти себе Троїстого союзу. Тому в серпні 1891 була досягнута лише франко-російська домовленість (без підписання угоди) про прийняття спільних заходів у разі нападу на Францію чи Росію.
Це ще не було повноцінним союзом. Але наприкінці 1893 була укладена франко-російська військова конвенція. У ній вже передбачалося, що Росія повинна «всіма наявними силами» атакувати Німеччину, якщо та нападе на Францію. А французи також зобов’язалися допомогти Росії, якщо на неї зробить напад Німеччина чи Австро-Угорщина. У конвенції прямо говорилося, що найбільш вірогідним супротивником Франції та Росії будуть держави Троїстого союзу.

Отже, до кінця XIX ст. в Європі сформувалися два протиборчі блоки: союз Німеччини, Австро-Угорщини та Італії (Троїстий) і франко-російський союз. Таким чином, були закладені основи ворожих об’єднань, учасники яких через два десятиліття зійдуться на полях битв Першої світової війни. Формально ще не визначила свою позицію Великобританія, але вже стало ясно, що в одному таборі з Німеччиною вона виявитися не може: їх торгово-економічні та інші протиріччя були занадто великі.
Зрозуміло, тоді, в кінці XIX ст., Ніхто не міг передбачити, що вибухне світова війна. Проте розкол, що відбувався в Європі, був уже очевидний. Тому великим країнам, котрі ввійшли в названі угруповання, належало визначити свої позиції і вирішити – примкнути їм до того чи іншого блоку або залишитися від різних блоків осторонь. Насамперед це питання стосувався Великобританії та США.
Підведемо підсумки
Зміцнення провідних індустріальних держав в XIX в. не могло супроводжуватися тільки їх щирим і взаємовигідним співробітництвом. Серйозні політичні та економічні суперечності нерідко виявлялися нездоланними. Тому почалося формування двох ворожих блоків, усередині кожного з яких сума загальних інтересів переважує окремі протиріччя.

Посилання на основну публікацію