«Пробудження Азії»

Так зване «Пробудження Азії» на початку 20-го століття було пов’язано зі зміненою свідомістю живучих в регіоні людей, багато з яких увібрали у своє життя звички європейців та американців, які займають провідні позиції в економіці, культурі і політиці в азіатському регіоні. Проникнення капіталістичних відносин в різні сфери життя суспільства сприяло спочатку появи молодої буржуазії, а потім і здійснення буржуазних революцій.

Ці революції накладалися на важливий аспект – початок визвольної війни від колоніальної залежності:

  • у 1905-1911 рр. відбулася революція в Ірані;
  • у 1908 р. в Туреччині;
  • у 1911-1913 рр. у Китаї.

Протягом першого десятиліття ХХ століття національно-визвольний рух прокотився по Індії і інших колоніях Азії.

Дані події багато в чому були відповіддю на жахливі умови життя населення, свавілля колоніальної адміністрації, на все швидше прискорюваний світ. Так, в 1908 році, у вже повністю «померлій» Османській імперії, виник рух «молодотурки», які боролися проти безмежної влади султана і стояли на буржуазних позиціях. У ході боротьби за владу інститут султанату був скасований, а молодотурки захопили владу в свої руки, але втримати її не змогли.

В Ірані (Персії) соціальні потрясіння були також обумовлені ворожнечею між безмежною владою шаха і проголошеним меджлісом (парламентом). Прихильники останнього хотіли повернути Іран на шлях буржуазно-демократичного розвитку, кінцевою метою яких була ліквідація шахської влади. Після затяжної конфронтації, на північ Ірану були введені російські війська, а на південь – англійські, що поклало кінець протиборству, існуванню парламенту. У 1912 році Іран був поділений на відповідні сфери впливу.

У 1911-1913 році в Китаї проходила так названа «Сіньхайська революція».

До початку 20-го століття Китай являв собою напіврозвалену відсталу феодальну державу, яка була здатна протистояти зовнішнім і внутрішнім загрозам. Світові держави ще з кінця XIX століття почали ділити між собою Китай на зони впливу і зони окупації, викачуючи з останнього всі необхідні ресурси. Спроби реформ з боку китайських властей обернулися повним провалом, що ще раз змусило провідні світові держави втрутитися у внутрішні справи Китаю.

У 1911 році лідер революційно-демократичних сил Сунь Ятсен розробив «три принципи»:

  • націоналізм;
  • народовладдя;
  • народне благоденство.

Ці три складові повинні були не тільки повалити існуючу на той момент імператорську Цинську династію, але і видворити (або обмежити) торгово-промисловий іноземний капітал з країни. Наприкінці 1911 року в деяких провінціях відбулися повстання проти імператора Пу І, який був малолітнім. Його влада була обмежена, а в 1912 році монархія була офіційно скасована.

Після повалення монархії в країні почалася жорстока боротьба за владу між Сунь Ятсеном і генералом Юань Шикаем. Не залишалися осторонь і світові держави, по черзі допомагаючи і підтримуючи то одні, то інші сили, отримуючи для себе найбільшу вигоду. Тоді ж Сунь Ятсен створив свою партію Гоміньдан («Національну партію»), яка згодом буде відігравати важливу роль у військово-революційних подіях в Китаї.

Таким чином, до 1914 року величезний азіатський регіон, століттями залишався або відсталим, або закритим, або «сплячим», починає «прокидатися», звертаючи на себе увагу всього світового співтовариства.

Посилання на основну публікацію