Проблеми в економіці та соціальній сфері

Розпочаті за Хрущова і об’єктивно необхідні країні економічні реформи продовжувалися в другій половині 60-х рр., Їх здійснення пов’язувалося з ім’ям голови Ради міністрів А. М. Косигіна. Суть реформування полягала у впровадженні економічних важелів управління підприємствами. Передбачалося зменшення кількості планованих показників, індивідуальний підхід до оплати праці, заохочення працівників за рахунок доходів від прибутку. Разом з тим відбулася відмова від системи територіального управління промисловістю (раднаргоспів), яка була введена при Хрущові. Відновлювалася відомча централізація галузей господарства, що в умовах державного планування для низки підприємств було більш економічно результативно, ніж управління ними на територіальному рівні.
У кінцевому рахунку бюрократизація економічного життя взяла гору над обмеженою свободою діяльності підприємств. Протягом 70-х – першої половини 80-х рр. в економіці країни все більшою мірою стали спостерігатися застійні явища. Перш за все це виражалося в зниженні темпів розвитку. Так, у порівнянні з 8-10% щорічного приросту промислового виробництва в 1956-1965 рр. він становив лише близько 4% в 1976-1980 рр.

В умовах, коли на Заході активно протікала науково-технічна революція (НТР), була розгорнута масова комп’ютеризація, в СРСР нарощувався випуск традиційної продукції (виплавка металу і т. П.), Зберігалася висока питома частка некваліфікованої праці. Краще було з високими технологіями в радянському військово-промисловому комплексі (ВПК). Цей сектор розростався за рахунок інших, і тягар військових витрат гальмувало розвиток тих галузей промисловості, які працювали на потреби населення. У радянському експорті переважала сировинна продукція. Економіка країни і рівень життя населення в значній мірі підтримувалися за рахунок нафтодоларів, т. Е. Валютної виручки від продажу на експорт нафти і газу. Але на всі потреби цієї виручки не вистачало, поступово відбувалося зношування і старіння промислового обладнання.
Особливо наочно проявлялося відставання в аграрному секторі. Хоча в колгоспах перейшли від системи трудоднів до помісячного виплати зарплати, працю колгоспників і робітників радгоспу був малооплачуваним. Відсутність матеріальної зацікавленості, дріб’язкова партійно-радянська опіка, планові та фінансові обмеження у використанні наявних коштів, масова безгосподарність вели до занепаду сільського господарства. У країні не вистачало продуктів харчування, і влада не могла вирішити продовольчу проблему.
Перетворення, розпочаті в соціальній сфері в середині 1950-х рр. і продовжені в наступні роки, привели, по суті, до формування системи державного патерналізму. Фінансувалися з держбюджету соціальні програми вирівнювали рівень життя міського і сільського населення, формували загальні для всіх форми і етапи соціалізації: дитячий садок, школа, ПТУ (інститут), робота з приблизно однаковим рівнем зарплати. Поступово в суспільстві стали поширюватися настрою соціального утриманства. Втрачалися стимули для пошуку більш ефективних способів трудової діяльності, працівники стали байдуже ставитися до своїх обов’язків («Ви робите вигляд, що нам платите, ми робимо вигляд, що працюємо»).

Посилання на основну публікацію