Проблеми багатонаціональних держав і масової міграції Росії

У другій половині XX ст. широке поширення отримав новий тип масових переселень – трудові міграції. Відновлення економіки європейських країн і бурхливий індустріальний розвиток 1950-1960 рр. призвели до зростання попиту на дешеву робочу силу. Виникла нестача робочих рук для виконання непрестижних, низькооплачуваних видів праці (некваліфіковані робітники, сміттярі, двірники, санітарки і т.д.). Тоді підприємці стали наймати робітників-іммігрантів з країн з низьким рівнем життя.

В Англію запрошувалися робочі з колишніх колоній (Індії, Пакистану, острівних країн Вест-Індії, Бангладеш). У Францію – з країн Північної Африки (Алжиру, Тунісу, Марокко). До Німеччини в’їжджали робітники з Туреччини і Югославії. Крім того, з розвитком інтеграційних процесів у Європі був прийнятий принцип вільного переміщення робочої сили.

Великою проблемою кінця XX – початку XXI ст. стала нелегальна імміграція. До нелегальним іммігрантам відносять осіб, що незаконно перетнули кордон або залишилися в країні після закінчення терміну дії в’їзної візи. Вони складають 10-15% від загальної чисельності іноземних громадян, які проживають у Західній Європі. Ринок праці нелегальних іммігрантів не регулюється ніякими законами. В умовах, коли рівень життя в найбільш розвинених країнах в 14 разів вище, ніж в середньорозвинених державах, і в 66 разів, ніж в найбідніших, повністю присікти нелегальну імміграцію неможливо.

Діти й онуки іммігрантів, що народилися в країні їх проживання, є її громадянами. Однак багато з них поділяють вірування і переконання батьків і нерідко краще говорять мовою їхньої батьківщини, ніж країни свого громадянства. Іммігранти з самого початку селилися в найбільш бідних кварталах великих європейських міст, де вартість житла була мінімальною. Так виникли райони компактного проживання расових і релігійних меншин. Завдяки високій народжуваності чисельність нащадків іммігрантів росте дуже швидкими темпами. У багатьох містах Західної Європи вони складають вже 40-50% їх жителів.

Більшість громад одноплемінників, існуючих у різних містах і районах, підтримують тісні зв’язки один з одним. З метою захисту своїх інтересів вони створюють громадські організації. При цьому найбільшу активність виявляють мусульмани, які отримують значну допомогу від одновірців в ісламському світі. У Великобританії діє близько 2 тис. Мечетей та ісламських центрів, у Лондоні створений ісламський «національний парламент», поєднує різні мусульманські громади. У Франції ще в 1983 р виник Союз ісламських організацій, що нараховує більше 200 регіональних відділень.

У розвинених країнах, де склалися або формуються етнічні та расові громади, робляться спроби вирішити пов’язані з ними проблеми.

Уряд США, вживаючи заходів щодо повноцінного залученню небілих меншин в політичне та економічне життя суспільства, проголосило доктрину етнічного плюралізму та мультикультуралізму. Це означає, що єдність нації не виключає, а, навпаки, має на увазі розквіт всіх культур складових її народів. У 1988 р закон про мультикультуралізм був прийнятий і в Канаді.

Проте етнічні проблеми не вирішені остаточно. Навесні 2006 року американське суспільство було вражене масовими, багатомільйонними маніфестаціями «незаконних» іммігрантів з країн Латинської Америки. Вони вимагали легалізації свого перебування на території США, погрожуючи страйками, які могли паралізувати комунальне господарство країни.

Дещо інша ситуація в країнах Західної Європи. Офіційно мультикультуралізм НЕ проголошувався ні в одній з них. Проте на ділі він дотримується. У Великобританії в 1980-і рр. в профспілках були створені відділення, які представляли інтереси етнічних меншин. У 1987 р вперше в палату громад пройшли чотири їх представника. У Німеччині в профспілки входить 54% працюючих іммігрантів (серед німців – всього 30%). Проте у міру зміцнення своїх позицій і впливу ісламські громади починають висувати все більш жорсткі вимоги до влади. Це свідчить не лише про небажання інтегруватися в прийняло їх суспільство, але і про намір змінити принципи його організації.

Глобалізація економіки і процеси інтеграції охоплюють все більше число держав. Поступово послаблюються перешкоди для переміщення не тільки товарів і капіталів, знань і технологій, а й людей. Представники різноманітних етносів і націй спрямовуються на пошуки кращого життя в процвітаючі регіони світу. Тому проблема мирного співіснування мігрантів та корінного населення в багатьох країнах в XXI ст. буде набувати все більш важливе значення.

Посилання на основну публікацію