Проблема прав людини

У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, в якій говорилося, що незалежно від раси, статі, мови, релігії і походження людина має право на життя, свободу та особисту недоторканність, рівність перед законом, громадянство, таємницю особистого життя, недоторканність житла і листування, свободу переконань і їх вираження в пресі та на мирних маніфестаціях, свободу віросповідання, праця з гідною винагородою, створення профспілок, відпочинок, освіту. Людина повинна вважатися невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в суді (презумпція невинності). Він може вільно брати участь у формуванні влади шляхом участі у таємному голосуванні. Декларація забороняла тортури і жорстоке поводження з ув’язненими, арешти без обгрунтованого обвинувачення.
Декларація повинна була надійно захистити людину як особистість з її різноманітними інтересами, прагненням до свободи і щастя. Але більшість країн, що прийняли Декларацію, включаючи СРСР і США, порушували її. Наприкінці 1950-1960-х рр. в країнах Заходу з надзвичайною силою розгорнувся рух за права людини (цивільні права).

Посилання на основну публікацію