Проблема етногенезу східних слов’ян

Етногенез – весь процес існування та розвитку етнічної системи від моменту її виникнення до зникнення.
На території Росії було виявлено значну кількість археологічних пам’яток кам’яного віку. На думку вчених, слов’яни могли належати до індоєвропейських народів, освіта мовної спільності яких відбулося на Іранському плоскогір’я і в Передній Азії в VI-V тисячолітті до н. е. Крім того, вважають, що слов’яни як вид утворилися на території Східної Європи в IV-II тисячолітті до н. е. Вони населяли лісові області між Одером і середнім Дніпром, від Балтійського моря до Дністра. Головними галузями їх господарства були землеробство і скотарство. Найбільш відомим пам’ятником слов’янської протоцивилизации є Трипільська археологічна культура, що охоплює простір від Південно-Східної Трансільванії до Дніпра.
У середині I тисячоліття до н. е. серед слов’ян почалося поширення заліза. До цього ж періоду відноситься поступове розкладання родового ладу Саме тоді чітко виділилися побутові, релігійні та культурні особливості слов’янських племен в порівнянні з іншими індоєвропейськими народами, що дозволяє зробити висновок про формування в I тисячолітті до н. е. слов’янської працивилизации. Приблизно в цей час єдина слов’янська спільність розділилася на три гілки: східну (майбутні білоруський, російський і український народи), західну (поляки, чехи, словаки та ін.) І південну (болгари, серби, хорвати та ін.).
У II ст. н. е. в північне Причорномор’я з низин Вісли прийшли німецькі племена готів. Під їх керівництвом тут склався військово-племінний союз, до якого увійшла і частина слов’янських племен. З кінця IV ст. племена Східної Європи виявилися залучені у великі міграційні процеси – так зване Велике переселення народів. Вторглися з Азії тюркські кочівники – гуни розбили готовий, і останні пішли в Центральну і Західну Європу. Протягом V-VIII ст. слов’яни заселили великі простори в Східній, Центральній і Південно-Східній Європі. До цього періоду територія розселення східних слов’ян визначалася наступними рубежами: на півночі – річка Волхов, на півдні – річка Дністер, на заході – річка Західний Буг, на сході – річка Волга. Саме в цей час склалася самобутня східно-слов’янська цивілізація, що характеризувалася спільністю господарського устрою, соціально-політичного устрою у формі військової демократії, загальними особливостями поведінки, обрядів і т. Д.
Складні природно-кліматичні умови спонукали наших предків до об’єднання в рамках громади, веденню колективного господарства. У соціальному плані зазначені обставини вели до прихильності нормам прямої общинної демократії, переважанню колективістських цінностей над особистими, низькою соціальної мобільності членів суспільства. Історичний приклад Візантії з ефективною самодержавної владою, побудовою соціуму на основі жорстких вертикальних зв’язків, тотальним контролем держави над усіма сферами життя суспільства став певною мірою взірцем для російської державності.

Посилання на основну публікацію