Природно-географічні умови і господарсько-культурні типи

Якщо провести на карті лінію від гирла Німану до гирла Дунаю з вигином в бік Карпатських гір, у верхів’ях Дністра і Прута, то вона буде умовної розділової рисою між двома історико-географічними світами – Західною і Східною Європою. У Західній Європі мало місць, сильно віддалених від моря, і клімат її переважно морський з відносно м’якою зимою. Східна Європа, де формувалося Російська держава, – континентальний край, що має вихід на півдні до Чорного моря, на півночі – до Балтійського і до замерзають взимку Білому і Баренцеву морів. Клімат тут суворий, з тривалими морозними зимами в лісовій смузі, з жарким посушливим літом у степовій. Для життя людини, заняття землеробством Східна Європа була менш сприятлива, ніж Західна.
Людина пристосовувався до життя в тій чи іншій кліматичній і ландшафтній зоні. Особливо значним був вплив природно-географічних умов на ранніх щаблях розвитку людського суспільства. На кожній з них складався певний тип господарства і залежали від нього риси культури. Найдавнішим господарсько-культурним типом, довго існував на півночі Східної Європи і ще збереженим подекуди в Сибіру, ​​були товариства мисливців, збирачів і рибалок.
У ландшафтному відношенні територія Східної Європи в першу чергу поділялася на ліс і степ. Зародився в лісостеповій смузі Середнього Подніпров’я ще в середині IV тис. До н. е., землеробство поступово проникло в зону листяних і змішаних лісів. Тут, так само як і в лісостепу, затверджувався господарсько-культурний тип землеробів і осілих скотарів, розвивалося підсічно-вогневе і орне землеробське господарство. Але степові землі, більш родючі, ніж лісові, займали кочівники-скотарі. Боротьба між степовими кочівниками і землеробами лісостепової та лісової зони послаблювала і тих і інших, приводила до великих людських і матеріальних втрат і згубно позначалася на економічному і культурному розвитку народів Східної Європи.
На неозорих степових просторах Євразії, що розкинулася від північного узбережжя Чорного моря до Забайкалля, паслися коні і вівці скотарів. Тут розвивалася культура войовничих кочівників Великої степу. Час від часу вони розоряли поселення землеробів Китаю, Середньої Азії, Східної і навіть Західної Європи.
Населення грецьких міст-держав Північного Причорномор’я, значна частина яких в V ст. до н. е. була об’єднана в Боспорське царство, займалося землеробством, ремеслом і торгівлею. Ці міста-держави були центрами впливу античної цивілізації на народи Східної Європи.
Населення гірських і передгірських Північного Кавказу займалося переважно відгінним скотарством. Влітку худобу знаходився на високогірних пасовищах, а взимку пасся в степу біля підніжжя гір. Вогнища землеробства з’явилися раніше всього в Дагестані.
Своєрідний господарсько-культурний тип кочівників-оленярів прижився на Крайній Півночі. Одомашнений олень допоміг людині освоїти негостинну тундру.

Простори, ландшафти, грунтово-кліматичні умови, річкові басейни визначали формування господарсько-культурних типів та розміщення населення. Мала щільність населення на величезній території Східної Європи, віддаленість від морів, несприятливі для заняття сільським господарством природні умови сповільнювали економічний розвиток. Так, якщо вздовж річки Мозель, притоки Рейну, археологи протягом 500 км нарахували 590 поселень XI ст., То в долині річки Ками на ту ж відстань їх доводилося в 16 разів менше.
У континентальній Східній Європі торговельні та культурні зв’язки між племенами і народами встановлювалися по річкових “дорогам”. Головними магістраль, що зв’язує північ і південь, схід і захід, служили великі річки – Волга з Окою і Камою, Дніпро, Дон, Західна Двіна. Закономірно, що у племен, що жили уздовж річкових шляхів, складалися перші держави.

Посилання на основну публікацію