Причини зриву розрядки і загострення протиборства СРСР і США

Розрядка міжнародної напруженості породила в більшості країн світу ілюзії щодо можливості припинення «холодної війни». Проте корінні причини протистояння двох держав не були подолані. У розрядки було чимало супротивників як в СРСР, так і в США.

• У Сполучених Штатах впливові військово-промислові кола, а також багато політиків доводили, що політика розрядки початково була помилкою. Вони вважали, що країни НАТО, володіючи великим економічним потенціалом, здатні забезпечити військово-технічну перевагу над СРСР. Під їх впливом Сполучені Штати почали якісне вдосконалення своїх стратегічних сил, підвищуючи точність наведення міжконтинентальних балістичних ракет, збільшуючи кількість боєголовок на кожному з носіїв. СРСР прийняв цей виклик і навіть дещо випередив Сполучені Штати в гонці озброєнь. Лише в 1979 р був підписаний договір ОСО-2, який встановив обмеження на ряд якісних параметрів вдосконалення ядерної зброї.

• Успішний розвиток відносин економічного співробітництва між країнами Західної Європи та СРСР викликало тривогу в США. В Америці виникли побоювання, що в забезпеченні власної безпеки західноєвропейці стануть більше покладатися на зацікавленість СРСР у нормальних торгово-економічних відносинах, ніж на гарантії захисту військовою силою в рамках НАТО.

• Виконувати положення Гельсінських угод, що стосуються дотримання прав людини, інакше кажучи – прав громадян на прояв інакомислення, керівники СРСР не збиралися. Вони вважали ці питання «малозначущими». Чи не враховувалося, що в країнах НАТО складається негативне уявлення про СРСР як країні, яка порушує прийняті зобов’язання.

• Започаткували переозброєння угруповань військ СРСР у Східній Європі новими, високоточними ракетами середньої дальності, націлених на європейські країни НАТО, викликало ще більшу заклопотаність.

• Вкрай негативну роль зіграло розширилося залучення Радянського Союзу в регіональні конфлікти. Керівники СРСР і союзних йому країн визнали, що перед ними відкривається можливість вплинути на співвідношення сил у світі за рахунок держав, що раніше не грали помітної ролі в суперництві «двох таборів». Підсумком з’явилося залучення СРСР і Куби в конфлікт між Сомалі і Ефіопією, у внутрішні конфлікти в Анголі і Мозамбіку, демонстрації солідарності з визвольними рухами на півдні Африки, з революційним рухом в Нікарагуа.

У 1978 р в Афганістані в результаті перевороту до влади прийшла група офіцерів і радикально налаштованих інтелігентів, яка заявила про свою прихильність ідеям соціалізму. Вони звернулися до СРСР за військовою допомогою. У грудні 1979 радянські керівники ухвалили рішення про направлення військ в Афганістан. Негативні наслідки зроблених дій були дуже великі. СРСР втягнувся в криваву громадянську війну в Афганістані, в ході якої загинуло понад 14 тис. Радянських військовослужбовців, понад 50 тис. Були поранені і повернулися на Батьківщину інвалідами. Ця війна лягла додатковим тягарем на радянську економіку, стала причиною посилення прихованого бродіння в суспільстві.

Конфлікт в Афганістані негативно позначився на міжнародному становищі Радянського Союзу. Більшість членів ООН, у тому числі приєдналися країни, засудили дії СРСР, визнавши їх агресією. У США була «заморожена» ратифікація (затвердження сенатом) Договору ОСВ-2. При цьому афганських моджахедів, «борців за віру», правлячі кола США проголосили борцями за свободу, надали їм допомогу грошима і зброєю. Наслідки цього кроку стали джерелом вкрай гострих проблем для самих США на початку XXI ст. І радянська, і американська правлячі еліти були не готові зрозуміти, що в Азії обидві наддержави зіткнулися з одним і тим же супротивником – ісламським фундаменталізмом, одно ворожим і СРСР, і США.

Додаткові складнощі для СРСР створила політика Китаю, що в 1979 р почав військові дії проти дружнього Радянському Союзу В’єтнаму.

Остаточний зрив політики розрядки, перехід до якої радянське керівництво вважало своїм досягненням, Радянські війська в Афганістані став новим ударом по його престижу.

Ще більшими були економічні витрати. СРСР виявився змушений розширити допомогу дружнім йому режимам, вжити нових заходів по зміцненню своєї обороноздатності.

Шкоди авторитету СРСР завдало виникнення в Польщі в 1980-1981 рр. масового демократичного робітничого руху, представники якого об’єдналися навколо незалежної профспілки «Солідарність». Цього разу в союзній СРСР країні проти дружньої КПРС правлячої партії виступили не інтелектуали та студенти, а мільйонні маси робітників. У сформованих умовах лідери СРСР не зважилися ввести війська до Польщі. Вони обмежилися економічної допомогою і порадами лідерам польських комуністів про те, як нормалізувати становище. У кінцевому рахунку зусиллями польської армії в країні було введено військовий стан, а лідери опозиції піддалися арешту.

Зростаюча активність СРСР в «третьому світі» викликала занепокоєння у всіх країнах Заходу. Спроби США домовитися з СРСР про розмежування «сфер впливу» та розповсюдженні розрядки на весь світ, були відкинуті радянським керівництвом. У цих умовах США почали чинити тиск на СРСР обмеженнями на торгівлю, демонстраціями сили. Ще в 1974 р в США конгресом була прийнята так звана «поправка Джексона – Веніка». Відповідно до неї, надання Радянському Союзу режиму найбільшого сприяння в торгівлі (тобто зниження митних зборів) було обумовлено наданням свободи єврейської еміграції з країни.

Прийшла до влади в Сполучених Штатах після виборів 1980 республіканська адміністрація Р. Рейгана взяла курс на загострення відносин з СРСР. Він став характеризуватися як «імперія зла», тоталітарна держава з необмеженою схильністю до експансії, з яким неможливі компроміси. Правлячі кола США перервали переговори з питань обмеження озброєнь.

Були закриті лінії прямого повітряного зв’язку між СРСР і США. У європейських країнах НАТО почалося розгортання високоточних ракет «середньої дальності», націлених на територію Радянського Союзу. Значно розширилася допомогу всім угрупованням, що протистояв СРСР і його союзникам в Афганістані, Нікарагуа, Анголі, та інших «гарячих точках», а також антикомуністичним силам в Східній Європі. США прискорили реалізацію військових програм. У 1983 р Р. Рейган оголосив про початок робіт за програмою «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ). Передбачалося створення системи космічних озброєнь, покликаних забезпечити ефективний захист від ракетно-ядерної зброї.

У 1983 р загострення відносин досягло свого апогею. Війська США висадилися на Гренаді, невеликому острівному державі в Карибському морі, де при владі перебував союзний Кубі режим. Це стало демонстрацією рішучості Вашингтона йти на пряме застосування збройної сили.

Посилання на основну публікацію