Причини перемоги червоних у Громадянській війні

Заклик В. Вільсона не був почутий у таборі противників радянської влади, які відмовилися від участі в переговорах. А.В. Колчаку вдалося шляхом мобілізації зібрати на початку 1919 р майже півмільйонний армію. У березні він почав новий наступ і наблизився до Волзі. Війська головнокомандуючого Збройними силами півдня Росії генерала А.І. Денікіна до літа 1919 р зайняли майже весь південь європейської частини країни. Козацтво, щодо якої більшовиками проводилася політика масового терору, перетворилося на надійного союзника Денікіна. Червона Армія, що складалася в значній мірі з селян, які ще не забули недавній збройний похід більшовиків в село, переживала розвал і відступала, незважаючи на перевагу в чисельності та озброєнні. Ліси були затоплені «зеленими» – в основному дезертирами, які ухиляються від мобілізації. Влітку 1919 р білий рух домоглося максимальних успіхів. Однак незабаром червоним вдалося переламати ситуацію.

По політичної орієнтації антибільшовицькі сили залишалися досить строкатими. До складу білого руху входили і монархісти, які мріють про реставрацію царизму, і ліберальні і демократичні сили, і численні національні уряди. Головним гаслом противників більшовиків стало гасло «непредрешенчества». Малося на увазі, що вирішити питання про державний устрій країни може лише вибране усім народом Установчі збори.

Соціальний склад ворогуючих в Громадянській війні сторін не піддається однозначному визначенню. І на тій і на іншій стороні билися представники всіх верств і груп населення Росії. Створити сильну армію було неможливо без залучення в неї військових фахівців. За приблизними даними, спочатку на стороні білих билося близько 40% старого офіцерського корпусу, а 30% перебувало в лавах Червоної Армії. Ще 30% розсіялося або намагалося займати позицію нейтралітету, але в міру успіхів червоних як нейтральна, так і частина білого офіцерства поступово залучалося на службу Радам. Добре відома роль козацтва в білому русі. Але також відомі легендарні 1-а і 2-я Кінні армії червоних, які також головним чином складалися з козаків. Саме 1-ша Кінна армія С.М. Будьонного зіграла найважливішу роль в успішних для червоних битвах другої половини 1910-1920 рр. Вважається, що робочі представляли собою найбільш віддану і ударну силу більшовиків. У 1919 р робочі відважно боролися, обороняючи Петроград від армії генерала Н.Н. Юденича. Однак високо зарекомендували себе зразково билися на стороні А.В. Колчака Іжевська та Боткінська бригади, цілком складалися з робітників.

Вирішальну роль у ході Громадянської війни грали настрої селян. У силу ряду причин саме селянство не могло виступати в якості самостійної суспільної сили. Воно було приречене робити вибір між двома ворогуючими сторонами. Історія Громадянської війни свідчить, що після близького знайомства з політикою білих урядів селяни робили однозначний вибір на користь радянської влади. Один з лідерів меншовиків Ф.І. Дан пізніше говорив: «Коли перед селянами постає привид старого поміщика, старого пана, чиновника, генерала, то російське селянство непереможне, незважаючи на голод, холод і глибоке невдоволення радянською владою. Селяни всі сили віддають на те, щоб відобразити саму можливість повернення старого поміщика і старого царя ».

Уряду А.І. Денікіна і А.В. Колчака намагалися здійснювати свої аграрні програми, які в цілому суперечили корінним інтересам селянства. У них йшлося про збереженні принципу приватної власності на землю, про повернення селянами поділеної ними поміщицької землі її законним власникам і т. П. Денікін розумів небезпеку конфлікту з селянством і видавав розпорядження з категоричними заборонами військам сприяти поміщикам, які прибувають в свої маєтки. Але ці заборони ігнорувалися на місцях, військові допомагали власникам повертати землю та майно, накладати штрафи на сільські товариства і т. Д.

Численності і строкатості Білого руху більшовики протиставили своє одна дуже важлива перевага – центральне положення Радянської республіки. Більшовикам вдалося шляхом жорсткої політики «воєнного комунізму» створити в країні єдиний військовий табір. Завдяки цьому вони не тільки розташовували потужним економічним та людським потенціалом, а й могли оперативно маневрувати силами, перекидаючи їх на найбільш небезпечні напрямки.

Посилання на основну публікацію