Причини кризи в міжнаціональних відносинах в СРСР

Джерела зростання напруженості у відносинах між народами СРСР в умовах перебудови були різноманітні.

Тертя на грунті міжнаціональної ворожнечі виникали в ряді районів країни і в минулому, але вони замовчувалися місцевою владою. В умовах гласності їх широко висвітлювали ЗМІ. Деякі з публікацій носили емоційний і, об’єктивно, провокаційний характер. Порушувалося питання про винуватців конфліктів, що підвищувало загострення пристрастей. Предметом широких дискусій стали образи, нанесені в минулому багатьом народам масовими репресіями, довільним перекроюванням кордонів, зневажливим ставленням влади до національних традицій.

Послабився вплив комуністичної ідеології, яка проголошувала єдність радянського народу. Це створило духовний вакуум, який швидко заповнювався націоналістичними ідеями.

Ідеї ​​націоналізму підтримали багато місцеві лідери. Розбіжності між центральною владою і партійно-державними елітами союзних і автономних республік різко загострилися з початком перебудови. Її схвалили не всі керівники на місцях, тим більше що погіршення економічного становища в країні позначалося і на їх авторитеті. Не бажаючи нести відповідальність за політику союзного центру, багато місцеві лідери почали демонструвати свою незалежність від нього, солідаризуватися з націоналістичними силами.

Націоналістичні партії та рухи стали союзниками сил, які виступають за прискорене здійснення ринкових реформ та демократизації в самій Росії.

Зростанню націоналізму сприяли нові умови господарської діяльності. Отримали самостійність підприємства перебудовували свої зв’язки, знаходили суміжників крім центру, виходячи з міркувань економічної доцільності. Між союзними республіками полягали прямі угоди про економічне співробітництво. Це призвело до порушення сформованої системи економічних зв’язків між центром і регіонами країни.

Керівництво країни з запізненням реагувало на загострення міжетнічних відносин і зміна політичного клімату в суспільстві. Тим часом вже до 1991 в більшості союзних республік і багатьох автономіях до влади прийшли лідери, обрані загальнонародним голосуванням на вільних виборах. Можливості впливу на їхню позицію з боку ЦК КПРС були обмежені.

Посилання на основну публікацію