Причини і характер Першої світової війни

Приводом до війни послужило вбивство спадкоємця престолу Австро-Угорщини ерцгерцога Франца Фердинанда Габсбурга в місті Сараєво (Боснія) двадцятирічним Гаврилом Принципом. Він був вихідцем з Боснії, приєднаної до Австро-Угорщини в 1908 р, проте кілька років жив у Сербії. Це дало підстави уряду імперії Габсбургів припустити, що сербська влада причетні до організації замаху.

Австро-Угорщина пред’явила Сербії ультиматум з 10 пунктів. Сербія прийняла всі вимоги, крім одного: надання австрійським властям права розслідувати спрямовану проти них діяльність на сербській території. Цей пункт був відкинутий як неприйнятний для суверенної держави. Його відхилення дало Австро-Угорщини привід почати військові дії проти Сербії. 28 липня 1914 її артилерія почала обстріл Белграда. Росія не могла залишити безкарним напад на дружнє їй держава. Її відмова від підтримки Сербії привів би до встановлення повного контролю Центральних держав над Балканами. Російське громадську думку також вимагало надання допомоги дружньому православному народу. Почалася часткова мобілізація російських військ в прикордонних з Австро-Угорщиною округах. У відповідь на це Германия 1 серпня оголосила війну Росії, зажадавши від французького уряду розірвати з нею союз і передати німецької армії всі прикордонні укріплення. Франція звичайно ж відмовилася від цих принизливих вимог. 3 серпня Вільгельм II оголосив і їй війну. Німецькі війська вторглися на територію Бельгії. Порушення нейтралітету цієї держави дало підставу Великобританії 4 серпня вступити у війну проти Німеччини.

Прояви великі держави велику гнучкість, криза в Європі, викликана вбивством австрійського ерцгерцога, міг бути вирішене мирним шляхом. Однак причини їх непоступливості були випадковими. І Антанта, і Центральні держави виходили з неминучості військового зіткнення двох військових блоків. Для правлячих кіл Німеччини, які вважали, що країна готова до війни, відстрочка представлялася небажаною. Росія здійснювала реформування своїх збройних сил і незабаром могла стати набагато більш небезпечним супротивником. У той же час Австро-Угорщина, за оцінкою німецького генштабу, щороку слабшала. Крім того, в Берліні сподівалися на нейтралітет Англії у війні. При цьому не було враховано, що вона теж прагнула до якнайшвидшої розв’язки, поки Німеччина не завершила свою військово-морську програму.

Сербія, яка виступала за об’єднання південних слов’ян під своєю зверхністю, також була зацікавлена ​​у війні, розраховуючи на підтримку Антанти.

Під вступили у війну країнах відбувався підйом націонал’-но-патріотичних настроїв. Преса переконувала європейців, що нарешті настає час звести рахунки з історичними супротивниками. Росія переживала сплеск антинімецьких настроїв. Народи Австро-Угорщини та Німеччини були впевнені, що війна з росіянами – це боротьба проти «напівазіатської варварів», а також Франції – одвічного ворога німців.

Офіційна пропаганда Франції і Великобританії закликала до війни на захист демократії, проти імперських режимів, що прагнуть до територіальних захоплень. Наявність у країн Антанти союзника в особі Російської імперії, як і її роль у війні, сором’язливо замовчувалося.

Посилання на основну публікацію