«Празька весна» 1968

У січні 1968 було обрано нове керівництво Комуністичної партії Чехословаччини (КПЧ) на чолі з Олександром Дубчеком.
Дубчек і його прихильники вважали, що необхідно провести обережні демократичні перетворення. У березні в Чехословаччині була ослаблена цензура, припинилися переслідування за висловлення опозиційних думок. Квітневий пленум ЦК КПЧ висунув «Програму дій», яка передбачала розширення самостійності підприємств і створення на них органів самоврядування, незалежність профспілкового руху, можливість створення нових партій і організацій. Пленум висунув ідею поєднання планової та ринкової економіки. КПЧ висунула гасло побудови «соціалізму з людським обличчям». З цього випливало, що раніше соціалізм був «без людського обличчя», тобто негуманний, недемократичний.

У травні 1968 вся Чехословаччина була охоплена мітингами. Їх скликали нові громадські організації, які виступали за демократичний соціалізм. Велику популярність придбав «Маніфест 2000 слів», під яким підписалися відомі діячі культури. Цей документ заперечував право КПЧ на монополію влади і закликав рухатися до демократичного соціалізму і багатопартійності.
Вибори делегатів на надзвичайний з’їзд КПЧ принесли перемогу прихильникам реформ. На з’їзді своїх постів могли позбутися консерватори в ЦК партії. Після нього ніхто в керівництві КПЧ не заважав би проводити реформи. При цьому Дубчек міг виявитися самим помірним реформістів, і реальне лідерство перейшло б до прихильників радикальних змін. Усього цього побоювалися керівники КПРС.
У липні 1968 почалися переговори між членами Політбюро ЦК КПРС і керівництвом КПЧ. Після довгих умовлянь Дубчек дав невизначені зобов’язання встановити більш жорстку цензуру, заборонити відкриту діяльність опозиції.

Але чіткої домовленості не було. Це дозволило консерваторам в ЦК КПЧ переконати керівників КПРС в тому, що Дубчек їх обдурив. Зрештою Брежнєв вирішив діяти, не чекаючи, поки пройде позачерговий з’їзд чехословацьких комуністів. Його позиція пізніше буде названа «доктриною Брежнєва» – ніякі зміни не повинні порушити того співвідношення сил між СРСР і світом капіталізму, яке встановилося після Другої світової війни. Жодна з країн не повинна була покинути «соціалістичний табір».

Посилання на основну публікацію