Правління Святослава – «руського Олександра Македонського»

У 945 р після смерті князя Ігоря від рук бунтівних древлян новим князем київським був проголошений його трирічний, єдиний син Святослав – перший руський князь, який має вже слов’янське, а не скандинавське ім’я, що свідчило про початок слов’янізації династії Рюриковичів. У роки дитинства князя державними справами заправляла його мати, вдова Ігоря Ольга. При Ользі була налагоджена внутрішня стабільність в молодій державі Русі, пригнічені сепаратистські устремління окремих племен, насамперед, древлян. Повість временних літ повідомляє, що коли через рік після смерті чоловіка Ольга повела його дружину на приведення древлян до покори, переможне бій почав чотирирічний Святослав, кинувши «списом у древлян, і спис пролетів між вух коня і вдарив по ногах, бо був Святослав ще дитя. І сказали Свенельд і Асмуд (воєвода (заступник князя в поході) і годувальник Святослава): “Князь уже почав – підемо, дружино, вслід за князем!” ». Російська літопис говорить про те, що все дитинство Святослав провів біля матері в Києві, проте за свідченням візантійського імператора Костянтина Багрянородного, юний князь правив у Новгороді. Очевидно, протиріччя пов’язано з тим, що поки Святослав був ще надто малий для того щоб вчитися премудростям державного правління, він виховувався матір’ю в Києві, коли ж він підріс, Ольга відправила його формальним намісником у Новгород. Цієї традиції згодом дотримувалися всі князі Давньої Русі: по досягненні дванадцяти років княжий син вирушав на формальне правління якої-небудь батьківській провінцією, де починав займатися державними справами під опікою вищих сановників – бояр, і поступово вчився сам приймати політичні та адміністративні рішення. У другій половині 950-х рр. Ольга разом зі Святославом здійснила дипломатичний візит до Константинополя, де прийняла хрещення. Однак Святослав хреститися відмовився, сказавши, що князь-християнин не користуватиметься авторитетом у своєї дружини.
Згідно Повісті временних літ, Святослав почав самостійне правління в Києві з 964 р Ольга тоді, що знаходилася вже в похилому віці, пішла на спокій. Тут же наводиться опис його похідних звичок: яким був князь Святослав
Князь Святослав. Образ, реконструйований за описами з візантійських джерел
Князь Святослав. Образ, реконструйований за описами візантійських джерел
В цілому, про особистості і життя Святослава мало що відомо. Але історична пам’ять зберегла багато даних про його масштабних військових походах і завоюваннях, отчого деякі історики навіть прозвали його «Олександром Македонським Давньої Русі». По всій видимості, військові походи, підпорядкування Русі інших племен і народів, які платили данину, були основною справою його політики. У тому ж 964 р двадцятидворічний князь повів дружину на схід – приєднати до Русі землі залишилися ще непідвладними їй східнослов’янських племен союзу в’ятичів. В’ятичі в той час були данниками Хазарського каганату – колись могутнього феодального держави тюрків, територія якого охоплювала Нижнє Поволжя і степові рівнини Північного Кавказу. У Каганаті розташовувалися великі на той час і багатонаселені квітучі міста, але самі хазари були по перевазі кочівниками-скотарями. У IX ст. від єврейських купців вони прийняли Іудаїзм.
Тепер Хозарський каганат, виснажений жорстокою війною з іншими кочівниками – печенігами, перебував у глибокому занепаді. Він не зміг встояти перед натиском воїнів молодого, але сильної держави, населення якого з дитинства було привчене до військової справи. Зробивши в основному піший марш на дельнее відстань від Києва до земель в’ятичів, військо Святослава занурилося на лодьи і по Волзі спустилося до степових хозарських земель. Розгромивши основні сили хазар, представлені слов’янами і з ким воював князь святославнорманнамі російські дружинники взяли столицю Каганату місто Ітіль в дельті Волги. Інше російське військо здійснило похід від Києва на Дон, де захопило важливий прикордонний пункт Хазарії – фортеця Саркел. З Ітіль військо Святослава рушило на Північний Кавказ і пройшло через всю його степову частину вздовж річок Кума і Кубань, завдавши поразки племенам ясов (осетинів) і касогів (адигів). Таким чином, російське військо обійшло хазарську державу майже по всьому периметру. Вийшовши на Таманський півострів (згодом там виникло російську Тмутараканське князівство, але чи було це безпосередньо пов’язано з походом Святослава, зараз сказати неможливо), дружина по морю повернулася на Русь. Удар, нанесений Хазарському каганату Святославом і його воїнами, був страшний. В’ятичі стали платити Києву данину. Скориставшись ослабленням Ітіль, хозарським правителям припинили підкорятися племена, які жили на узбережжі Каспійського моря в Дагестані, Саркел, перейменований слов’янами в Білу Вежу, і Самкерц (Тмутаракань) перейшли до Русі. Сам Каганат з тих пір став другорядним державою, політика якого визначалася тепер візантійським двором і печенежскими ханами. Хоча він проіснував до середини XI ст., Коли прийшли з Середньої Азії кипчаки остаточно розгромили його, колишнє зовнішньополітичне значення до нього більше не вернулось.куда здійснював походи святослав
Важке ураження Хазарського каганату від Русі не могло не викликати пильної уваги найвпливовішою у Східній які стосунки були між руссю і візантіейЕвропе держави – спадкоємиці Стародавнього Риму Візантійської імперії. Візантійський двір, загалом, був задоволений падінням хазарського могутності, так як це сприяло посиленню візантійського впливу в Поволжі та на Північному Кавказі. Однак візантійці були стурбовані тим, що з боку Тмутаракані і Дону росіяни могли загрожувати їх володінь у Криму. Розсудивши, що поганий мир краще доброї сварки, візантійська знати вирішила перетворити Святослава на свого союзника. До Києва за вказівкою імператора Никифора відправився візантійський сановник Калокір, що мав і свою зацікавленість від цієї підтримки (він у майбутньому сподівався за допомогою Русі скинути імператора і зайняти візантійський престол). Калокір від імені імператора запропонував Святославу визнати завоювання Русі на сході в обмін на її війну з давнім супротивником Візантії – Болгарським царством. Землі болгар починалися незабаром на північ від столиці імперії – Константинополя, і візантійські влади чомусь святослав пішов на болгаріювсерьез тривожила така близькість досить сильного ворога. Святослав охоче погодився на пропозицію Калокіра: приєднання до Русі теплих і родючих земель Болгарії, через яку йшли караванні шляхи в Константинополь, обіцяло небувале багатство Києву. У 966 р військо Святослава виступило на Дунай і, завдавши поразки болгарам, захопило його гирлі. Сам князь влаштувався в болгарській столиці дунайському місті Переяславець (Преслав), в якому сходилися важливі торговельні дороги. Однак у цей момент втрутилася третя сила, що претендувала на панування в Південно-Східній які стосунки були між руссю і печенегаміЕвропе – печеніги. Скориставшись тим, що князівська дружина пішла далеко на південь – на війну з болгарами, печенізьке військо обложило Київ. По всій імовірності, похід печенігів на Русь був спровокований підбурювачами з Візантії, яка бажала чужими руками послабити швидко набирає силу слов’янська держава, або з Болгарії. Насилу кияни змогли відкинути печенігів від стін міста, однак ті розташувалися бойовими стойбищами в довколишніх до російської столиці степах і почали готуватися до майбутніх військових дій проти Русі. Прибулі в Переяславець посланці від киян дорікнули Святослава в тому, що він відправився на завоювання чужої землі, залишивши в небезпеці свою. Залишивши частину дружини в Переяславці, Святослав на чолі кінноти поспішив до Києва. Скориставшись цим, болгари повстали і вибили з Дунаю залишилися російські війська.
Завдавши рішучої поразки печенігам, Святослав став готуватися до реваншу за невдачу в Болгарії. Він відкрито заявив, що чому святослав воював з болгараміжелает зробити багатий Переяславець столицею своєї держави. Однак спочатку намічався похід довелося відкласти через важку хворобу пристарілої княгині Ольги. Після смерті матері Святослав залишив правити в з ким воювала русьКіеве свого старшого сина Ярополка, другого сина – Олега, послав правити в землі древлян, а в Новгород – Володимира, якого народила йому рабиня Малуша, ключниця Ольги. Сам же великий князь виступив в новий похід на Дунай. Болгарське військо знову було розгромлено, Переяславець після жорстокого штурму захоплений дружиною Святослава. Багато його жителі були страчені за зраду. На бік Святослава перейшла частина болгарської знаті; цар Болгарії Петро I незабаром зрікся престолу на користь свого сина Бориса, влада якого стала лише номінальною. Справжнім правителем Болгарії був тепер Святослав, на Дунаї закріпилися російські війська.
Незабаром відносини між Руссю і Візантією знову зіпсувалися. Візантійський двір, ймовірно, не чекав, що війна Русі з Болгарією буде настільки успішною для дружини Святослава, сильно турбувало, що кордони швидко розширював свої межі східнослов’янської держави підійшли вже безпосередньо до візантійським рубежів. Слов’яни і нормани ж, з яких складалася російська дружина, ще не залишили властиву європейським народам епохи варварства звичку здійснювати грабіжницькі набіги на багатших сусідів. Звичайними явищами стали дрібні напади воїнів Русі на візантійську хто перемагав русскіхтерріторію з боку Болгарії. У 969 р імператором Візантії став представник знатного вірменського роду Іоанн I Цимісхій. Він рішучими заходами навів лад у слабнуючий всередині від постійних воєн державі, організував допомогу нужденним і хворим, пожертвувавши на це навіть власне майно і зайнявся усуненням всіх зовнішніх загроз імперії. Основні військові заходи Іоанн направив проти погрожував Візантії в Малій Азії Арабського Халіфату і тривожить землі на північ від Константинополя Русі. Щоб відсунути кордони Русі назад на північ, Іоанн запропонував Святославу в обмін на великий викуп відмовитися від Болгарії і відвести війська на Русь. Однак настільки полюбив свої нові володіння, що переніс туди свою столицю, Святослав відмовив. Тоді Іоанн почав перекидання візантійських військ з Малої Азії на болгарський кордон. Угледівши в цьому приготування до великої війни, Святослав уклав союз з печенігами і угорцями, мобілізував болгарські дружини. Об’єднане військо росіян, болгар, печенігів і угорців налічувало, за даними візантійського історика Льва Диякона, 30 тис. Осіб, тоді як виступала проти Святослава візантійська військова угруповання під командуванням Варди Скліра становила не більше ніж 12 тис. Чоловік. Абсолютна чисельну перевагу воїнства Русі та її союзників змушувало візантійців в основному займати оборону, ховаючись у фортецях. Навесні 970 р союзне військо Святослава вторглося у візантійську провінцію Фракія. Захоплюючи і піддаючи страшному розгрому і спустошення північні візантійські міста, які війни вела руськоторие, як зазначено в Повісті временних літ, «досі стоять порожні», воїни російського князя почали просування на Константинополь. Звертаючись до дружини перед одним з битв, Святослав вимовив увійшли в історію слова: «Так не посоромимо землі російської, але ляжемо кістьми, бо мертві сорому не мають». Нарешті, військо Святослава підійшло до Аркадіополем – місту в ста двадцяти кілометрах від Константинополя. Здавалося, що доля візантійської столиці вирішена, і її чекає нове захоплення молодим слов’янською державою, як за часів князя Олега. Однак візантійська армія, натхнена справедливим імператором, цього разу була сповнена рішучості не допустити ворога в древнє місто. Швидко і злагоджено оперувати своїми силами в бою візантійцям вдалося заманити в оточення і вщент розгромити союзне Святославу печенізьке військо. Позбувшись підтримки у вигляді стрімкої кінноти степових кочівників, інші сили Святослава не встояли під добре організованим настанням візантійської армії і теж були розбиті. Проте остаточно витіснити воїнів Русі зі своїх володінь візантійцям не вдалося: в Малій Азії спалахнуло повстання Варди Фоки, і потрібно було терміново перекидати туди війська. Між Святославом і візантійським керівництвом почалися переговори, за підсумками яких Святослав і його воїни отримали багатий відкуп і, забравши здобич, повернулися до Болгарії. Варда Склір на чолі своєї армії терміново відбув в Малу Азію. Геополітична обстановка між об’єднаним російсько-болгарським державою і Візантією повернулася до статусу кво: Візантія зберегла за собою всі північні землі, але загроза з боку володінь Святослава не зникла і його дружинники продовжували здійснювати напади на прикордонні території імперії.

Посилання на основну публікацію