Правління Андрія Боголюбського

Святий благовірний князь Андрій Боголюбський (1111 (?) – 1174) – син великого князя Юрія Долгорукого, внук Володимира Мономаха; князь Вишгороду, Дорогобужський, великий князь володимирський.

Своє прізвисько «Боголюбський» отримав завдяки тому, що віддав наказ заснувати р Боголюбов на р. Нерлі.

Андрій Боголюбський є одним з найбільш видних політичних діячів Стародавньої Русі. За часів його правління столиця держави була перенесена з Києва до Володимира, що справила величезний вплив на подальший розвиток держави.

У 18-му в. був канонізований Російською Православною церквою в лику благовірного, мощі зберігаються в Успенському соборі у Володимирі.

Коротка біографія Андрія Боголюбського

Перші згадки про Андрія Боголюбського в літописах відносяться до періоду ворожнечі його батька, Юрія Долгорукого, зі своїм племінником, Ізяславом Мстиславовичем.

Точна дата народження невідома. Імовірно, майбутній князь народився 1111 року в Суздалі (нині Володимирська область). Про життя Андрія в дитинстві і юності відомо мало. Вчені припускають, що він, як і всі сини князів, отримав гарне виховання і освіту, важливу роль в якому грали духовність і християнство.

Після повноліття, 1149 р, Юрій відправив сина княжити в Вишгород, однак лише через рік Андрій був переведений на захід Русі, де керував Туровому, Пинском і Пересопницею. У 1151 р Долгорукий повертає сина назад в Суздальську землю, а в 1155 р знову відправляє княжити в Вишгород. Всупереч волі батька через деякий час Андрій повертається до Володимира і, згідно з літописом, привозить з собою ікону Богородиці (пізніше – Володимирська Богоматір). Боголюбський продовжує правити у Володимирі, який на той момент був досить невеликим містом, поступається в своєму політичному і економічному впливі Ростову, Мурому і іншим містам.

У 1157 р вмирає Юрій Долгорукий, і Андрій успадковує титул князя київського, однак переїжджати до Києва відмовляється, незважаючи на заведений звичай. В цьому ж році Андрія Боголюбського обирають князем ростовським, суздальським і володимирським. У 1162 р спираючись на допомогу своїх слуг, Боголюбський виганяє з Ростово-Суздальського князівства всіх своїх родичів, дружину свого покійного батька і стає одноосібним представником влади в князівстві.

Відмова Андрія Боголюбського княжити в Києві був сприйнятий як перенесення столиці Русі до Володимира, проте історики досі сперечаються правомірність такого твердження. Проте в літературі дуже часто можна зустріти твердження про те, що Андрій Боголюбський зробив Володимир новою столицею держави в період свого правління, подібна версія вважаєтьсязагальноприйнятою.

За час свого правління у Володимирі Андрій Боголюбський зміг підкорити собі багато землі і завоювати величезний політичний вплив на північному сході Русі.

У 1164 князь Андрій і його військо здійснюють вдалий похід на волзьких булгар, а в 1169 г. – похід на Київ, в результаті якого місто було зруйноване його дружинниками.

Андрій Боголюбський гине в ніч з 29 на 30 червня 1174 року в Боголюбове в результаті змови бояр з числа його найближчих соратників. У 1702 р був канонізований.

Внутрішня і зовнішня політика Андрія Боголюбського

На самому початку правління Андрія Ростово-Суздальське князівство стрімко розвивалося завдяки притоку людей з інших земель, які втекли з Києва, обстановка в якому ставала все більш небезпечною через постійні набіги кочівників.

Саме завдяки зусиллям Андрія Боголюбського р Володимир і Ростово-Суздальське князівство перетворилися в один з головних політичних і економічних центрів Русі, відібравши частину влади у Києва. А Володимир під час правління Андрія перетворився з невеликого міста на справжню столицю: була побудована фортеця, Успенський собор та інші споруди, які сформували образ міста. У Володимирі кипіла політичне й економічне життя.

Історики сходяться на думці, що саме цей перенос влади у Володимир багато в чому став попередником подальшого посилення цієї частини Русі і ослаблення Києва. Андрій Боголюбський, який активно проводив політику посилення самовладдя, вважається передвісником формування системи самодержавства на Русі.

Андрій Боголюбський також зробив чимало для розвитку культури і релігії на Русі. Він кілька разів намагався отримати незалежність від київської митрополії, але це йому так і не вдалося. Незважаючи на це, князь прагнув до більшої релігійної та культурної самостійності Русі від Візантії (культура в ті часи була нерозривно пов’язана з релігією): заснував кілька нових свят, запрошував численних зодчих для будівництва та оздоблення храмів, що сприяло розвитку російського зодчества і мистецтва.

Крім розвитку Ростово-Суздальського князівства, Андрій Боголюбський досить часто здійснював походи на своїх сусідів – Новгород, Київ – з метою зміцнення влади. У зовнішній політиці князь, як і його попередники, прагнув до більшої незалежності Русі.

Посилання на основну публікацію