Повсякденне життя землеробів і городян Русі

Велика частина населення Давньої Русі проживає у сільській місцевості. Люди завзято виборювали існування, розорювали нові землі, розводили худобу, бортничали, полювали, оборонялися від «лихих людей» (розбійників), а на півдні – від кочівників. Нерідко орачі виходили в поле озброєні рогатинами, киями, цибулею і стрілами, щоб відбитися від степовиків.
Найбільш поширеними на Русі були так звані великі сім’ї. Старший з чоловіків був главою сім’ї, в якій спільно жили і вели спільне господарство не відокремилися від нього сини зі своїми дружинами і дітьми. Вони разом обробляли землю. Глава сім’ї розпоряджався майном і долею кожного з її членів. Це стосувалося навіть шлюбів дітей, яких могли одружити або видати заміж проти волі.
Виховання дітей у більшості сімей було трудовим. Років з семи хлопчика брали працювати в полі, починали привчати до якого-небудь справі і вчити грамоті, якщо була можливість. Дівчатка доглядали за молодшими братами і сестрами, допомагали матері по господарству, вчилися у неї прясти пряжу, ткати полотно, шити одяг.
У Древній Русі, особливо в селянських сім’ях, люди рано вступали в шлюб, так як дуже цінувалися трудові руки. Дівчинка в 12 років була вже на виданні. Траплялися й більш ранні шлюби, хоча християнська церква їх не заохочувала.
Довгими зимовими вечорами при світлі скіп жінки пряли, чоловіки робили домашнє начиння, пили хмільні напої, мед, згадували минулі дні, слухали сказителей оповідували билини. Ще довго зберігалися язичницькі свята.
Частина населення Русі проживала в містах. У них селилися князі, розміщувалася князівська дружина. У містах князі зі своїми помічниками правили суд, управляли підвладними землями, приймали іноземних послів. На міських площах збиралося віче.
Поступово міста росли і ставали торговими і ремісничими центрами.
Одним з найбільш поширених видів ремесел була ковальська справа. Обробка заліза, виготовлення з нього різних виробів здійснювалися в ковальських майстерень – кузнях. Великими ремісничими центрами, виготовляє вироби з металу, були Київ, Чернігів, Вишгород, Галич, Новгород.
За великим і малим містам Русі шуміли торги. Сяяла на сонці срібна, оброблена карбованим візерунком посуд. Поруч стояли гончарні вироби – глечики, черпаки, чаші. Радували око прикраси із золота, дорогоцінного каміння, бісеру і емалі. Сюди ж приносили праці своїх рук кожевенники і ковалі, косторізи і теслі. Купці пропонували песцеві, соболині і куньи хутра. Іноземні гості (купці) – греки, араби, болгари, євреї, вірмени, поляки, чехи, німці, скандинави – торгували дорогоцінними тканинами і камінням, зброєю, прянощами і винами.
З незапам’ятних часів з Росії вивозилися мед, віск, хутра. З часом розширюється вивіз льону, пеньки – сировини для виробництва мотузок, канатів та ін., Вичинених яловичих шкір, а також продуктів морських промислів Півночі (тюленячі, моржеві шкури, сало, тріска, сьомга), лісоматеріалів, зокрема смоли.
Купці відігравали значну роль не тільки в міського життя, а й у політичних справах. На вершині суспільної драбини вони стояли відразу ж за боярами.
У містах зосереджувалася і релігійне життя. Тут споруджувалися великі храми, жили і виконували християнські служби та обряди митрополит і єпископи, стояли великі монастирі.
Міста були центрами культури. У них організовувалися школи, писалися ікони, створювалися фрески і мозаїки.
Побут простих городян мало відрізнявся від селянського. Крім ремесла і торгівлі, займалися городництвом, скотарством, бортництвом.
Глава сім’ї брав участь у міському віче, відповідав за виконання різного роду повинностей, а також за нетяжкі злочини членів своєї сім’ї.
У багатих і знатних родинах були свої порядки. Зазвичай до року діти перебували на руках годувальниці, до п’яти років – під опікою няньок. Холопка- годувальниця і її син були найближчими слугами в будинку. Син годувальниці виховувався разом з юним господарем і іноді залишався на все життя найближчим йому людиною. Хлопчиків у знатних родинах нерідко починали вчити грамоті з п’яти років і виховували згідно майбутньої службі. Згідно зі звичаєм, вихованням княжича керував його дядько – брат матері.
Розвагою знаті були полювання і багаті дружинні бенкети. Столи були уставлені дорогим посудом, не тільки кубки, а й ложки були срібними. Рікою текли заморські вина та російська мед – так називався хмільний напій, що готується з меду. Великі чаші, роги з вином ходили по колу. Слуги розносили величезні страви з м’ясом і дичиною. Жінки сиділи за столом разом з чоловіками. Гостей на бенкетах розважали скоморохи і гуслярі.
Улюбленими забавами осіб була соколине, яструбина, псяча полювання. Для простолюду влаштовувалися стрибки, турніри, різні ігрища.
Навіть після прийняття християнства більшість населення носило слов’янські імена. Знатні люди, отримавши при хрещенні імена християнських святих, продовжували в побуті іменуватися слов’янськими – Ярослав, Святослав, Всеволод, Мстислав і т. П. Іменами іншої частини населення могли служити будь іменники, прикметники і їх поєднання – Добриня, Сновиди, Лют, Вовчий Хвіст і т.д.

Посилання на основну публікацію