Повсякденне життя в роки Громадянської війни

Особливо важкою була ситуація в центральних районах Росії. Населення Петрограда скоротилася в три рази. Скажена інфляція поєднувалася з відсутністю продуктів харчування та промислових товарів. У Москві за 1914-1920 рр. ціни на сіль зросли в 125 тис. разів, на цукор – в 28 тис. разів, на картоплю – в 21 тис. разів, на пшоно – в 15 тис. разів. У Петрограді в 1918 р ринкові ціни були вищими, ніж в Симбірську, в 15 разів, ніж в Саратові, – в 24 рази.

Постачання населення в містах здійснювалося за картками на основі класового принципу. Це означало, що вищу норму отримували робітники, а найменше – утриманці. Поступово зростала кількість спецпайки: червоноармійський, Совнаркомівський (для відповідальних працівників), академічний (для обмеженого числа вчених) і т. Д. Це вело до масових зловживань. Звичайні карткові норми забезпечували лише від 30 до 50% необхідних для життя продуктів. Решта купували у «мішечників», які з родючих районів везли продукти (борошно, картопля, масло), нерідко перетинаючи лінії фронтів. Влада намагалася боротися з ними за допомогою загороджувальних загонів, але це мало допомагало. Широке поширення отримав натуральний безгрошовий обмін.

Ще однією проблемою стали епідемії тифу, холери. Не вистачало ліків, не було мила, практично не працювали лазні. У Москві, Петрограді вкрай рідко ходив трамвай – єдиний громадський транспорт. Навчальні заклади часто вже не опалювалися, чорнило виготовлялися з буряків, сажі, журавлини. Дефіцит паперу вів до того, що в середньому в рік на 20 учнів була одна зошит. Не вистачало одягу, взуття робили на дерев’яній підошві.

Але одночасно в маленьких містах і селах виникали самодіяльні театри, відкривалися бібліотеки. Видавалися твори класиків. Твори A.C. Пушкіна вийшли накладом майже 1 млн примірників. Безліч людей збирали культурні цінності й охороняли музеї, лікували хворих, вчили неграмотних.

Посилання на основну публікацію