Політико-державна система СРСР в роки війни

Величезний внесок у досягнення перемоги внесли сотні тисяч рядових комуністів на фронті і в тилу. У 1941 р в армію пішло понад 1 млн членів партії, або третину її складу. За роки війни в партію вступило близько 5 млн людей. У збройній боротьбі з ворогом загинуло близько 3 млн комуністів.

У тилу під керівництвом партійних органів працювали місцеві Ради. У Червоній Армії на рівні армій і фронтів були створені Військові Поради, куди крім командувача входили два представники ВКП (б). На найбільші підприємства крім тих, що були там секретарів парткомів призначалися партійні організатори (парторги), що мали особливі повноваження. Наркоми і директори найбільших заводів володіли широкими правами і несли величезну відповідальність. В основному це були молоді, енергійні організатори, які висуваються в період «чисток» 1937-1938 рр .: Н.К. Байбаков, Б.Л. Ванников. H.A. Вознесенський, А.П. Завснягін, І.М. Зальцман, А.Н. Косигін, В.А. Малишев, II.Ф. Тевосян, Д.Ф. Устинов, А.І. Шахурин. Вони були привчені не шкодувати себе та інших задля вирішення поставлених завдань.

У травні 1943 р був розпущений Комуністичний інтернаціонал. Це не означало відмови від керівництва комуністичним рухом у світі, а лише вказувало на прагнення не робити це відкрито.

ВЛКСМ до 1945 налічував близько 10 млн осіб. Комсомольцями, як правило, була найбільш активна частина молоді, що прагнула проявити свої здібності, енергію в громадських справах.

В офіційній ідеології на зміну класовим все більш висувалися національні мотиви. Пропаганда говорила не про класову битві проти імперіалістів заради світової революції, а про Велику Вітчизняну війну. Наряд) з гаслом «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» З’явився заклик «Смерть німецьким окупантам!». Державний гімн «Інтернаціонал» з 1 січня 1944 залишився гімном партії, а новий гімн підкреслював роль «Великої Русі». У вересні 1941 р відзначилися дивізії отримали звання «гвардійських». У роки війни були засновані ордена великих російських полководців Олександра Невського, Олександра Суворова, Михайла Кутузова, Федора Ушакова, Павла Нахімова, Богдана Хмельницького. Ще в 1940 р в армії ввели генеральські звання, а в 1943 р з’явилися погони і відновлений термін «офіцери». Комісари з осені 1942 стали заступниками командирів частин по поли тичної частини.

У вересні 1943 р стався відкритий поворот у релігійній політиці. Терпимість по відношенню до церкви намітилася після перепису населення 1937 року, коли в ході її майже 57% дорослого населення назвали себе віруючими. Зіграла роль патріотична позиція церкви в ході війни. Вже 22 червня 1941 митрополит Сергій закликав народ до захисту Вітчизни. Таку ж позицію зайняли ієрархи інших конфесій. 4 вересня 1943 відбулася зустріч Сталіна і Молотова з трьома залишилися на волі митрополитами Російської православної церкви. Через тиждень відбулося обрання патріарха. Ним став Сергій. Був відкритий ряд церков та навчальних релігійних закладів, звільнена з таборів та заслань частина священнослужителів, утворена Рада у справах Російської православної церкви при РНК СРСР.

У 1941 р були звільнені з таборів і направлені в Червону Армію близько 200 тис. Чоловік. У 1943 р НКВД розділили на два наркомату: НКВД і Наркомат державної безпеки – НГБ. Їх керівниками стали Л.П. Берія і В.Н. Меркулов. У складі Наркомату оборони було створено Управління контррозвідки «Смерш» (Смерть шпигунам). Діяльність більшості працівників спецслужб у роки війни була пов’язана з розвідкою і контррозвідкою, диверсіями в тилу ворога і охороною військових об’єктів.

Контррозвідці довелося боротися з досвідченим противником. За роки війни виявили майже 2 тис. Агентів-парашутистів, у тому числі понад 600 радистів. Було припинено переважна кількість спроб диверсій в глибокому радянському тилу. Серед героїв війни чимало співробітників держбезпеки: розвідник М. Кузнєцов, керівники партизанських загонів і підпільних організацій: Д. Медведєв, К. Орловський, Л. Кудря. Д. Молодцов, В. Лягін.

Новим явищем стало застосування репресій по відношенню до цілих народів. У 1941 р, після ліквідації автономії, в Сибіру були вислані німці Поволжя. Чоловіків мобілізували в так звані «трудові частини», фактично поставивши їх у становище ув’язнених. У 1942 р були вислані фіни і фінно-угорські народи з району Ленінграда і Ленінградської області, наприкінці 1943 р – калмики і карачаївці, в 1944 р – чеченці, інгуші, кримські татари, греки, болгари, курди, турки-месхетинці . Були ліквідовані їхні національні автономні утворення. Всього в роки війни були виселені в Казахстан, Середню Азію, на Урал і в Сибір понад 2 млн осіб. Частина з них загинули в дорозі від голоду і холоду.

Посилання на основну публікацію