Політичний устрій Київської Русі

В історичній науці розділилися думки з приводу характеру політичного ладу Стародавньої Русі. Прийнято вважати, що Давня Русь (9-11-й ст.) – ранньофеодальна держава, зберігало пережитки родоплемінних відносин.

Великі князі поступово втрачали риси військових вождів (властиві їм в 4-7-м ст.) І, стаючи світськими правителями, брали участь в розробці законів, організації суду, торгівлі. В обов’язки князя входили функції оборони держави, збору податків, судочинства, організації військових походів, укладення міжнародних договорів.

Князь правил за допомогою дружини, кістяк якої становила гвардія з найманців (спочатку варяги, а в київський період – кочівники). Відносини між князем і дружинниками носили васальний характер. Князь вважався першим серед рівних. Дружинники були на повному утриманні і проживали на княжому дворі. Вони поділялися на старших і молодших. Старші дружинники називалися боярами, з їх числа призначалися представники вищих чинів князівської адміністрації. Найбільш наближені до князя бояри складали княжий рада, який брав найважливіші рішення.

До 10-му ст. в руках великого князя була зосереджена вся повнота законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. Великий князь був представником київської династії, якій належало верховне право на владу. Він правив у Києві, а його діти і родичі були намісниками в підвладних йому землях. Після смерті великого князя влада передавалася по старшинству від брата до брата. Це призводило до чвар, так як часто великий князь намагався передати влада не братові, а синові. У другій половині 11-го ст. найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики вирішувалися на князівських з’їздах.

Поступово племінні сходки перетворилися в вічові збори. Довгий час їх роль була незначна, але в 9-му ст. вона різко зросла.

Русь 9-12-го ст. являла собою федерацію міст-держав на чолі з великим київським князем.

Значну політичну роль грали вічові збори, на яких міські жителі вирішували питання війни і миру, законодавства, земельного устрою, фінансів та ін. Керували ними представники знаті.

Вічові збори, що були елементом народного самоврядування, свідчать про наявність демократії в Давньоруській державі. 14 великих київських князів (з 50) були обрані на віче. У міру зміцнення князівської влади роль останніх знижувалася. До середини 12-го ст. за віче збереглася лише функція комплектування народного ополчення.

У Давньоруській державі не існувало поділу між адміністративним, поліцейським, фінансовим та іншими видами самоврядування. У практиці управління державою князі спиралися на власне право.

У суді переважав обвинувальний процес, застосовуваний як в цивільних, так і в кримінальних справах. Кожна зі сторін доводила свою правоту. Головну роль грали показання свідків. Князі і їх посадники виконували функції посередників між сторонами, стягуючи за це плату.

Давньоруське законодавство формувалося в міру зміцнення державності. Перший звід законів, що дійшов до наших днів, – «Руська Правда», складена за часів князювання Ярослава Мудрого на основі ще більш давнього зводу законів.

Документ містив у собі звід кримінальних і цивільних законів. У цивільних справах «Руська Правда» встановлювала суд дванадцяти виборних.

Закон не визнавав тілесних покарань і тортур, а смертна кара виносилася у виняткових випадках. Застосовувалася практика грошових штрафів. «Руська Правда» поповнювалася новими статтями за часів правління Ярославичів (друга половина 11-го ст.) І Володимира Мономаха (1113-1125).

Посилання на основну публікацію