Політичний розкол радянського суспільства

Керівництво КПРС прагнуло враховувати духовні зміни в суспільстві, оновлюючи концепцію і практику політики перебудови. Власті не протидіяли початок весни 1988 процесу виникнення політичних організацій, незалежних від КПРС.

На XIX Всесоюзній партійної конференції влітку 1988 р М.С. Горбачов закликав суспільство до створення правової держави, заснованої на поділі влади. Він виступив за звільнення керівних структур КПРС від адміністративно-господарських функцій, з тим щоб ці функції перейшли до держави і підприємствам. Запропоновані Горбачовим заходи послабили позиції партійної бюрократії, що позбулася впливу на економічні процеси. Багато партійні чиновники стали переходити на службу в державні структури. У 1989-1990 рр. КПРС втратила близько чверті своїх членів, які поповнили ряди демократичних рухів і організацій.

У 1989 р на новій основі (альтернативність кандидатів, обрання третини депутатів від громадських організацій) відбулися вибори народних депутатів СРСР. Вони продемонстрували зміна настроїв у суспільстві: близько 30 секретарів обкомів і міськкомів, колишніх кандидатами від КПРС, зазнали на виборах невдачу. У Москві 89% виборців проголосували за кандидата демократичних сил Б.Н. Єльцина.

М.С. Горбачов ужив заходів по зміцненню свого впливу. На I з’їзді народних депутатів (травень – червень 1989) він, зберігаючи посаду Генерального секретаря ЦК КПРС, був обраний Головою Верховної Ради СРСР, а в березні 1990 р на III з’їзді народних депутатів зайняв заснований з’їздом пост Президента СРСР. Тоді ж була скасована 6-я стаття Конституції, що закріплює керівну роль КПРС в суспільстві. Тим самим усталилися правові основи існування в країні багатопартійної системи. XXVTII з’їзд партії Влітку 1990 року схвалив нову Програму партії. Її метою проголошувалося будівництво демократичного соціалізму.

У той же час у лавах КПРС поступово йшла консолідація сил, опозиційних курсом перебудови. Численний шар номенклатури був не задоволений запанувала в суспільстві ідейним різноманіттям, свободою діяльності ЗМІ. Невдоволення курсом Горбачова поступово зростала. Демократизм його стилю управління сприймалася як прояв слабкості.

Опозиційні перебудові сили мали велику підтримку у вищих структурах партії, у створеній в 1990 р Компартії РРФСР, в державному апараті, армії, органах державної безпеки.

Популярність М.С. Горбачова падала, і поступово кумиром більшості населення став Б.Н. Єльцин. Завдяки конфліктів з керівництвом КПРС він придбав репутацію найбільш послідовного і рішучого прихильника демократичної трансформації суспільства.

Підтримавши ідеї перебудови, гласності та демократизації, Б.Н. Єльцин почав здійснювати їх на практиці. Боротьба з корупцією та привілеями партійно-державної еліти, кадрові чистки у структурах влади на рівні районів забезпечили йому симпатії серед громадськості та демократично налаштованої інтелігенції.

У 1987 р Б.Н. Єльцин подав у відставку з займаних ним постів, звинуватив керівництво КПРС у саботажі перебудови. У відповідь розгорнулася кампанія цькування Єльцина в контрольованих КПРС ЗМІ. Але це лише сприяло зростанню його авторитету.

З великою перевагою Б.Н. Єльцину вдалося домогтися обрання в Верховна Рада Російської Федерації і стати його Головою. У 1990 р він заявив про свій вихід з лав КПРС. У червні 1991 р на демократичних виборах Б.Н. Єльцин був обраний Президентом Російської Федерації.

Посилання на основну публікацію