Політичний і соціально-економічний розвиток країн СНД

Здобувши суверенітет, держави СНД вступили на шлях перетворень в економічному і політичному житті. Відмінності в історичних, національних, культурних і релігійних традиціях держав СНД мали великий вплив на їх соціально-економічний і політичний розвиток.

У Білорусії після прийняття нею Декларації про суверенітет в 1990 р до влади прийшли прихильники курсу на зближення із Заходом. Однак ослаблення економічних зв’язків з Росією негативно позначилося на становищі в країні. Виробництво ВВП впало на 12%, зростала інфляція. У 1994 р в Білорусі відбулися перші в її історії президентські вибори, на яких перемогу здобув А.Г. Лукашенко, який виступав за зближення з Росією. На відміну від багатьох країн СНД, великомасштабних приватизацій в Білорусії не проводилося. Дотепер зберігається провідна роль держави в економіці. Спочатку концепція «сильної держави» в Білорусії себе виправдала. В економіці спостерігалося стабільне зростання, рівень життя населення став найвищим у СНД, скоротилося безробіття. Це забезпечило президенту А.Г. Лукашенко значну популярність. На референдумі 2004 р більшість виборців схвалили його пропозицію не обмежувати час перебування президента у владі двома термінами. Проте в даний час Білорусія зазнає економічних труднощів. У країні досить висока інфляція, держава дотує багато витратні і малоефективні виробництва, які не вижили б в умовах вільного ринку.

На Україні серйозною проблемою стали розбіжності у рівні і характері розвитку західних і південно-східних областей. У західних, переважно аграрних областях поширена Уніатська церква. У промислових східних і південних районах в основному говорять російською мовою і сповідують православ’я. Президент країни Л.М. Кравчук, в минулому перший секретар ЦК Компартії України, проводив політику «українізації» східних і південних областей країни (тобто витіснення російської мови з суспільного життя). Це викликало невдоволення багатьох громадян. У 1994 р президентом став Л.Д. Кучма, який прагнув до більш збалансованого курсу. Однак чіткої і цілісної програми реформ не склалося. Корупція, всевладдя олігархів, падіння рівня життя стали причиною зростання невдоволення в суспільстві.

На президентських виборах 2004 р переміг прихильник ліберального курсу і тісного зближення країни з ЄС і НАТО В.А. Ющенко, що програв офіційно у другому турі, але підтриманий своїми прихильниками в ході масових мітингів і демонстрацій. Вони розбили наметові містечка на площах Києва і блокували урядові установи, вважаючи вибори сфальсифікованими. Події на Україні стали називати Помаранчевою революцією. Проте особливих економічних і соціальних успіхів їм, «помаранчевим» політичним силам, домогтися не вдалося. На хвилі розчарування президентом був обраний В.Ф. Янукович, який виступає за більш тісні відносини з Росією.

Великі труднощі переживала і Молдавія. Погіршення економічного становища призвело до перемоги на парламентських виборах 2001 р комуністів. Президентом став лідер компартії В.Н. Воронін, якого змінили ліберальні сили. Проте становище в країні істотно не змінилося. Молдавія залишається однією з найбідніших країн Європи. У середньоазіатських республіках СНД (Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан) великий вплив мав апарат влади і управління. Ліберально-демократична опозиція була слабкою. Загрозу стабільності представляли радикальні ісламістські організації, підтримувані з-за кордону. У цих умовах влада перейшла до лідерів, які вийшли з лав КПРС, але заявив про розрив з комуністичною ідеологією. Так, у Казахстані главою республіки в 1990 р став колишній перший секретар компартії HA Назарбаєв, термін повноважень якого неодноразово продовжувався. Економічні реформи принесли певні успіхи лише в Казахстані та Узбекистані, причому Казахстан став однією з найбільш динамічно розвиваються країн СНД. Падіння рівня життя і безробіття стали джерелами політичної нестабільності. У березні 2005 р прибувши до столиці Киргизії жителі голодного і жебрака півдня країни розгромили президентський палац. Президент А. Акаєв не наважився застосувати силу і відмовився від влади. Журналісти назвали ці події «Революцією тюльпанів».

Гостро постала проблема вибору шляху розвитку в державах Закавказзя. У Вірменії реформи не дали скільки-небудь значущих результатів. Положення Азербайджану в перші роки незалежності посилилося програної війною з Карабахом, в 1993 р в країні стався військовий переворот. Однак згодом економічна обстановка стабілізувалася, головним чином завдяки зростанню світових цін на нафту та іншу сировину, якими багата країна. Громадянська війна вибухнула і в Грузії. Грузинський президент 3. Гамсахурдія був повалений і загинув. Його наступник Е.А. Шеварднадзе (колишній перший секретар ЦК Компартії Грузії) також не зміг забезпечити проведення реформ. При населенні країни в 5400000 чоловік безробіття досягло 1 млн, почалися перебої з постачанням міст електроенергією. У 2004 р в Грузії стався безкровний переворот, підтриманий молоддю та інтелігенцією. Він отримав назву «Революції троянд». До влади прийшов прихильник ліберальних поглядів М.Н. Саакашвілі, обраний новим президентом країни. Він взяв курс на вступ своєї країни до НАТО і реформи за західним зразком.

Характер і спрямованість змін у країнах СНД не збігаються. Це створює додаткові проблеми для розвитку співпраці між ними. Наявність же в цих державах маси «заморожених» конфліктів робить пострадянський простір нестабільним.

Посилання на основну публікацію