Політичне життя Західної Європи

Важливою тенденцією повоєнного розвитку європейських країн стало «полівіння» у внутрішньополітичному житті. Серед населення цих країн виріс авторитет Радянського Союзу – держави, що зробила вирішальний внесок у перемогу над фашизмом, представники лівих партій – комуністи і соціалісти – були активними бійцями Опору. Після закінчення війни комуністи або увійшли до складу урядів західноєвропейських країн (Франція), або чинили на їх діяльність помітний вплив (Італія). Однак досить скоро, в роки «холодної війни», вони розгубили свій авторитет, беззастережно підтримуючи дії сталінського режиму.
Лідерами лівого руху стали соціалісти і соціал-демократи. Перше післявоєнне уряд Великобританії сформували лейбористи, які зуміли відтіснити від влади консерваторів на чолі з У. Черчіллем, гідно керувала країною під час важкої війни. У Франції після її звільнення від гітлерівців була проголошена Четверта республіка, уряду якої часто очолювали соціалісти. Соціал-демократи займали міцні позиції в політичному житті Австрії, Швеції, Норвегії, Данії, Бельгії та інших країн Європи.

Свою ідейно-політичну концепцію соціалісти і соціал-демократи назвали демократичним соціалізмом. Її суть зводилася до поступового реформування капіталістичного суспільства, посиленню соціальних функцій держави при обов’язковому розвитку демократичних основ життя суспільства. Основними цінностями в новому суспільстві проголошувалися свобода, рівність, справедливість, солідарність. Прихильники демократичного соціалізму заперечували необхідність революційних потрясінні, пропонуючи проводити реформи мирним шляхом, в умовах парламентської боротьби.

Головними політичними опонентами соціал-демократів у країнах Західної Європи були консерватори, часто пов’язані з християнською церквою. Утворену в 1949 р Федеративну Республіку Німеччини очолив блок Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального союзів (ХДС / ХСС) на чолі з К. Аденауером. Провідною політичною силою Італії протягом багатьох років була Християнсько-демократична партія, а Англії – Консервативна партія. Консерватори підтримували демократичні принципи життя суспільства, але в той же час підкреслювали важливість збереження традиційних цінностей – приватної власності, міцної сім’ї, релігії, прагнули обмежити вплив держави на економіку і особисте життя громадян.

Посилання на основну публікацію