Політичне протистояння Росії в 1991-1993 роках

З кінця серпня 1991 по грудень 1993 вирішувалося питання про владу, який прийняв форму зіткнення двох моделей її організації: президентської і парламентської республіки. Серпневі події 1991, ліквідація СРСР висунули завдання формування основ нової державності. Насамперед стали створюватися президентські структури – Раду Безпеки і Президентська Рада. На місцях запроваджувався інститут представників Президента. Вони здійснювали владні повноваження в обхід місцевих Рад. Безпосередньо Президентом формувалося і уряд Росії, управління здійснювалося на підставі указів Б.Н. Єльцина. Проведені зміни прийшли в суперечність з положеннями Конституції РРФСР 1978 р, в якій говорилося, що вся влада в центрі і на місцях належить Радам народних депутатів. З 1990 р офіційним вищим органом влади був З’їзд народних депутатів РРФСР.

В умовах широкомасштабних радикальних економічних реформ в опозицію уряду стали переходити значні соціальні групи, а також найрізноманітніші суспільно-політичні організації.

Найбільшою радикальністю відрізнявся так званий Фронт національного порятунку (С.Н. Бабурін, С.П. Горячева, Г.А. Зюганов, AA Проханов та ін.). Жорстко критикував курс уряду Гайдара Союз промисловців і підприємців (А.І. Вольський), Демократична партія Росії (Н.І. Травкін) та ін. В опозиції виявилося і більшість парламентаріїв.

Протягом 1992-1993 рр. конфлікт між законодавчою і виконавчою владою стрімко наростав. Спроба депутатів навесні 1993 змістити Президента не вдалася. Минулий 25 квітня 1993 референдум показав, що більшість громадян схвалюють політику Єльцина і уряду, одночасно виступаючи проти дострокових виборів Президента і народних депутатів. Російське суспільство продемонструвало прагнення до стабілізації політичного життя країни.

Протистояння влади восени 1993 вилилося в кривавий конфлікт. До цього часу радники Єльцина підготували проект нової Конституції РФ, який був відхилений депутатами парламенту. У відповідь на це 21 вересня 1993 Єльцин антиконституційним указом розпустив представницькі органи влади – Верховна Рада РФ і З’їзд народних депутатів, призначивши нові вибори. На наступний день депутати більшістю голосів відсторонили Єльцина з посади та поклали повноваження Президента на віце-президента Руцького. Спроби переговорів і пошуки компромісу провалилися. Будівля парламенту було блоковано силовими відомствами, які підпорядковувалися Єльцину. 3 жовтня озброєні прихильники парламенту разом з націоналістичними загонами зім’яли міліційне оточення навколо «Білого дому», захопили будівлю московської мерії і спробували взяти штурмом телекомплекс «Останкіно». Результатом цих подій стали людські жертви. Генерали Руцькой і Макашов закликали до захоплення телецентру. Створилася загроза громадянської війни. 4 жовтня до активних дій перейшло уряд. Почався штурм «Білого дому», де залишалися так звані «непримиренні» депутати Верховної Ради. Будівля була обстріляна з танків прямою наводкою, а потім його захопили бійці групи «Альфа». Керівництво парламенту і його захисники були відправлені до в’язниці. Згідно з офіційними даними в ході трагічних подій загинуло 145 осіб. Сьогодні події осені 1993 історики розцінюють як обмежений в часі і просторі епізод громадянської війни, який не вийшов за рамки боротьби за владу в столиці. Ці події означали кінець ліберально-демократичної революції.

Спробуйте дати свою оцінку подіям в Москві 3-4 жовтня 1993

12 грудня 1993 був проведений референду м за новою Конституцією. За неї віддали свої голоси 58% брали участь у голосуванні. Конституція встановила принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, кожна з яких ставала самостійною. Главою держави проголошувався Президент, що обирається на 4 роки і визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики. Президент РФ є гарантом Конституції і виступає в якості арбітра, посередника між різними гілками влади та державними інститутами. По суті він здійснює посередництво між державою і суспільством.

Таким чином, згідно з Конституцією 1993 Росія перетворювалася на президентську республіку. Конституцією передбачалося обрання законодавчого органу – Федеральних зборів у складі двох палат – Державної Думи і Ради Федерації. Президент отримав право розпуску Державної Думи у разі триразового відхилення нею кандидатури прем’єр-міністра, запропонованої Президентом. Він може приймати укази, які мають силу нормативного акта. Президент є Верховним головнокомандуючим, йому безпосередньо підпорядковуються всі «силові» міністри та міністр закордонних справ, а також Рада безпеки.

В умовах концентрації основних владних повноважень в руках Президента об’єктивно зросла роль його адміністрації. Опорою влади і провідником політики Президента став державний апарат, до складу якого влилися деякі колишні союзні відомства. 22 грудня 1993 Єльцин підписав указ, яким федеральні чиновники були виділені в особливу категорію зі своїм статутом і пільговою системою фінансового, медичного, побутового та іншого забезпечення.

Посилання на основну публікацію