Політична криза 1993 року

Центром опозиції курсом реформ став Верховна Рада на чолі з його головою Р. І. Хазбієв-латів і віце-президентом AB Руцьким. Депутати бойкотували пропоновані їм на затвердження закони, намагалися обмежити владу президента і уряду.

У 1993 р було офіційно відновлено Комуністична партія Російської Федерації (КПРФ), її лідером став Г.А. Зюганов. КПРФ виступала за багатоукладної економіки, підвищення в ній ролі держави, засуджувала радикальні економічні реформи та масову приватизацію, вимагала від уряду проведення активної соціальної політики. За чисельністю вона набагато перевершила формуються партії ліберально-демокра-тичної орієнтації.

У відповідь кроком Б.Н. Єльцина стало звернення до громадян Росії з пропозицією провести 25 квітня 1993 референдум про довіру президенту, Верховній Раді і про позбавлення Верховної Ради повноважень приймати нові закони.

Опозиція зробила спробу імпічменту президента (відсторонення від посади), але внесене нею пропозиція не отримала необхідної підтримки. На проведеному в цих умовах референдумі більшість проголосували висловилися за довіру президенту. У країні виник конституційну кризу. Було очевидно, що протистояння президента і народних депутатів в умовах незавершеності реформ загрожує повної економічної та соціальної катастрофою.

За вказівкою Б.Н. Єльцина була прискорена розробка проекту нової Конституції. До її написання залучили громадськість, лідерів політичних партій і рухів. У проекті нової Конституції повноваження президента значно розширювалися. Це викликало невдоволення більшості Верховної Ради. 21 вересня 1993 президент видав указ про розпуск Верховної Ради, проведення в грудні 1993 р виборів до нового парламенту і одночасно референдуму з прийняття нової Конституції країни. Верховна Рада розцінив цей указ як спробу державного перевороту. Він прийняв постанову про припинення повноважень Б.Н. Єльцина і покладання обов’язків президента на AB Руцького.

Почався двотижневий період протиборства президента і Верховної Ради. 2-3 жовтня 1993 воно прийняло озброєний характер. Загони прихильників A.B. Руцького захопили мерію і спробували взяти телерадіоцентр в Останкіно. У відповідь президент ввів в столиці військовий стан. 4 жовтня 1993 після обстрілу з танкових гармат Білий дім був захоплений, а керівники його оборони арештовані (у 1994 р їх амністували). За офіційними даними, число жертв склало 145 чоловік.

Наступними указами президента було припинено діяльність Рад усіх рівнів (обласних, районних, міських, селищних і сільських). Влада передавалася главам місцевих адміністрацій. Радянська форма державного устрою перестала існувати.

Посилання на основну публікацію