Політична карта Східної Європи в 16 ст.

Із завершенням збирання російських земель і розпадом Золотої Орди найбільшими державами Східної Європи стали великі князівства – Московське і Литовське.
Московська Русь стверджувала себе як велика східноєвропейська держава. Територіальне ядро ​​Руської держави склали землі Волзько-Окського межиріччя, верхневолжской басейну і Новгородської-Псковського Межозерья. На них і була зосереджена більша частина населення. До початку правління Івана IV воно досягало приблизно 5-6 млн осіб, а територія країни охоплювала приблизно 2800 км.
В ході Лівонської війни на західних рубежах Російської держави відбулися значні зміни. Велике князівство Литовське і королівство Польське 1569 р уклали Люблінську унію і об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту. У самій назві нового доведеного федеративної держави, що перекладається як «республіка», відбилося своєрідність цієї станово-представницької монархії. В її політичного життя величезну роль грав сейм – законодавчі збори польсько-литовської шляхти (дворянства). Сейм, на якому обговорювалися найважливіші державні справи аж до обрання короля, скликався раз на два роки поперемінно в Варшаві та Гродно. Військовими силами Речі Посполитої командували три гетьмани: Польський коронний, Литовський і Російський, який перебував у м.Черкаси на Україні.
Українські та білоруські землі у складі Речі Посполитої московські Рюриковичі вважали споконвічно російськими, але перебували під іноземної владою. Не могла ослаблена після Смутного часу Росія повернути і відібрані у неї Швецією землі вздовж Фінської затоки, на яких проживали прийняли православ’я карели і іжорці. Тим більше що Швеція після Лівонської війни міцно утвердилася в Естляндії і Ліфляндії. Найбільш сприятливі умови для розширення території Росії складалися на східних рубежах, де її інтереси стикалися з інтересами Казанського ханства. Завоювання Середнього і Нижнього Поволжя. До середини XVI ст. Казанське ханство займало досить велику територію в Середньому Поволжі, на якій окрім татар проживали й інші тюркомовні (чуваші і башкири) і фінноязичних народи. Як татари, так і підпорядковані їм народи платили хану ясак (данина).
Відносини між великими князями і ханами були такими, якими вони були між будь-якими середньовічними владиками. Казанці, як раніше ординці, нападали на руські землі, грабували і забирали в полон, але й російське військо втручалися в межі ханства і розоряло поселення. З тринадцяти воєн, які в різний час вели Московське і Казанське держави, Казанню були розпочаті шість, а Москвою сім.
І все ж двом великим державам, схильним до розширення кордонів і збільшення числа данників, важко було ужитися в центрі Східно-Європейської рівнини. Військові зіткнення і набіги, відведення казанцями людей в рабство, встановлення контролю над Волжським торговим шляхом і народами Поволжя, страх Москви перед вкрай небезпечним для неї союзом Казанського і Кримського ханств, перед можливим відродженням ординської сили диктували неминучість вирішального зіткнення. У ньому більш сильною стороною виявилося Московське царство.

З кінця XV в. Москва, користуючись ослабленням Казані, прагнула посадити на ханський престол своїх ставлеників. У свою чергу, кримські хани хотіли закріпити цей престол за представниками роду Гіреїв. Це змусило царя Івана IV почати активну зовнішню політику з захоплення Казані. У 1552 після кривавого штурму Казань впала. Опір тривало ще п’ять-шість років, але поступово його осередки були придушені. Казанське ханство, що проіснувало 120 років, стало частиною російських земель. Знаходилися під його владою народи тепер платили ясак царю, а казанська знати з часом поповнила ряди російської аристократії.
Слідом за Казанським ханством в 1556 р було підпорядковане і Астраханське. З приєднанням нижньої Волги до Росії її межі досягли кавказьких земель. Деякі кабардинские і дагестанські володарі увійшли в союзницькі відносини з Росією. Ногайська Орда, кочевавшая в степовому Поволжі на території між цими двома ханством, розпалася на декілька самостійних утворень. У другій половині XVI ст. всі багатоетнічне Поволжі було приєднано до Росії.

Посилання на основну публікацію