Поділ церков

В XI столітті загострилися відносини Риму з східної гілкою християнства. Офіційно церква була ще єдиною, але реально шляху Риму та Константинополя розійшлися вже давно. Церковні розбіжності поглиблювалися тим, що політично Захід і Візантія давно відокремилися один від одного. Дві церкви суперничали у справі навернення до християнства слов’янських народів. Поступово накопичувалися відмінності в тлумаченні християнського вчення і в обрядах.

Папа римський і патріарх Константинополя змагалися за вищу владу в церкві. У 1054 року переговори в Константинополі закінчилися взаємними прокльонами патріарха і папських посланців. Розкол 1054 року поклав початок роздільного існування двох церков: римсько-католицької і православної.

В області догматів головним розходженням було трактування Святого Духа. На Заході вважали, що він виходить не тільки від Бога Отця, а й від Бога Сина, у Візантії – тільки від Бога Отця. Взагалі, відмінностей утворилося безліч: на Сході не визнавали індульгенцій, першості тат і рішень більшості церковних соборів (крім семи перших). У західному і в східному християнстві по-різному хрестили, причащали, хрестилися. На Заході мовою богослужіння була латинь, у Візантії – грецька, але допускалися і інші мови.

Посилання на основну публікацію