Поділ церков

Причини розділення церков

У середині IX ст. одночасно остаточно утвердилося верховенство папи в західній церкви і почалося поділ церков – східної (православної) та західної (католицької). Причини цього поділу коренилися глибоко в культурному розходженні еллінізованого Сходу і романізованого Заходу. У церковному житті грецької і латинської церков існували здавна деякі відмінності, але вони не заважали спілкуванню, поки не виникло спору між обома духовенства, під час якого з обох боків вперше почали лунати звинувачення у відступі від чистоти віри. На Сході та Заході виробилися, крім того, під впливом різних історичних доль неоднакові погляди на церкву і на її ставлення до держави. На Заході склалося вчення про верховенство церкви над державою, на Сході панував держава, хоча церква і вміла давати відсіч государям, впадає в єресь. Такий же відсіч надала східна церква і прагненню пап підпорядкувати її своєму верховенству. Західна церква мабуть робилася духовної монархією, але на Сході першість римського патріарха розумілося лише в моральному сенсі. Заслуги пап перед православ’ям взагалі високо цінувалися грецьким духовенством, і воно давало татам найпочесніші і схвальні титули, але в Римі звідси робили той висновок, що на Сході визнають і першість римської кафедри в чисто юридичному сенсі. Але цей висновок виявився помилковим.

Суперечка Миколи I з Фотієм

Близько середини XI ст. у Візантії перемогло православ’я над иконоборством. Незабаром після цього патріархом став Ігнатій, представник чисто чернечого партії, але він накликав на себе невдоволення Варди, дядьки імператора Михайла III і регента імперії, своїми викриттями порочності цього всесильного вельможі. Варда скинув Ігнатія (858) і зробив патріархом Фотія. самого вченого людини тієї епохи, упорядника обширної «бібліотеки» виписок з давніх авторів і коментарів до них, що володів разом з тим більшими знаннями і в богослов’ї. Фотій ні духовним, а займав важливу світську посаду і належав до православної партії, не всі гудити в діяльності иконоборческих імператорів. Між прихильниками Ігнатія і Фотія почалася суперечка, в який не забарився втрутитися тато Микола I. Для вирішення виниклої в константинопольської церкви чвари був скликаний помісний собор, на який був запрошений і тато, але Микола I сам на нього не поїхав, пославши замість себе, легатів. Собор затвердив Фотія, і це постанова була підписана папськими легатами, що перевищили, однак, свої повноваження: Микола I доручив їм лише розслідувати справу, а рішення залишив за собою. Розташований на користь Ігнатія прихильниками останнього, які принесли йому скаргу на соборну постанову, тато скасував це рішення, а Фотія оголосив позбавленим влади, своїх же легатів відлучив від церкви. При цьому на соборі, скликаному в Римі з нагоди всієї справи, Микола I проголосив, що жоден єпископ не може позбутися своєї кафедри без згоди тата. Одночасно з цим відбувається звернення в християнство болгар. Так як їх цар Борис, боячись потрапити в політичну залежність від Візантії, замість грецьких проповідників, які вчинили звернення, закликав латинських, то Микола I послав у Болгарію єпископів і священиків, які стали замінювати грецькі церковні звичаї римськими. Тоді Фотій звернувся до інших східним патріархам з окружними посланням, в якому полягало ціле викриття папських домагань і відступів західної церкви від чистоти православної віри («Filioque», пост в суботу, безшлюбність священиків і т. П.). Папа особливо звинувачувався в бажанні стати главою церкви, яким може бути тільки Христос. Фотій запрошував, крім того, інших патріархів на собор для суду над татом. Собор відбувся в 867 р, і тато теж був оголошений позбавленим влади. З цього і почалося поділ церков.

Остаточний поділ церков

Зіткнення папи Миколи I з патріархом Фотієм спричинило за собою й інші суперечки між східним і західним духовенством, що тривали близько двох століть. Остаточний розрив між церквами здійснився при папі Левові IX і патріарху Михайлові Керуларія в 1054 р, коли папські легати, які з’явилися в Константинополь, поклали на престол храму св. Софії папську грамоту, накладається прокляття на всіх, хто не погоджується з римською церквою. На це патріарх відповів созванія собору, який зрадив легатів тата прокляттю, і особливим окружним посланням, в якому застерігала весь Схід від церковного спілкування з Римом. В епоху розділення церков відбувалося навернення до християнства нових народів, переважно слов’ян, і одні з них з самого початку примкнули до Римської церкви (скандинави, з слов’ян морави, чехи, поляки і хорвати, пізніше і угорці), інші – до грецької (болгари, серби, росіяни). Одною з особливостей римського католицизму зробилося недопущення народних мов в богослужіння: воно у всіх церквах Заходу мало відбуватися по-латині.

Посилання на основну публікацію