Події 80-х та 90-х років 20 століття в Східній Європі

Погіршення економічного становища в країнах Східної Європи призвело до появи соціальних проблем. Виникла безробіття, явна або прихована інфляція знецінила заробітну плату, погіршився продовольче забезпечення. Стали зникати ті риси способу життя, які в масовій свідомості закріпилися як «завоювання соціалізму»: відсутність безробіття, соціальна стабільність, тверді ціни. Стали неефективними колишні способи контролю над масовою свідомістю, без яких неможливе існування тоталітарного суспільства.
Розчарування і невдоволення прийняли різні форми. Населення НДР вважало за краще виїзд у ФРН, який прийняв масовий характер, незважаючи на репресії влади і тотальне стеження. У Польщі невдоволення вилилося в страйковий рух. У 1980 р в ході страйків виник незалежна профспілка «Солідарність», який очолив електрик з судноверфі міста Гданська Лех Валенса.
«Солідарність» увібрала в себе майже всі опозиційні сили і перетворилася на масову організацію (10-11 млн чоловік). Уряд був змушений вступити з нею в переговори. Влада був кинуто серйозний виклик. Радянський уряд надав потужний тиск на керівництво Польщі, вимагаючи заборони «Солідарності». Прямо втрутитися в події СРСР не міг, оскільки був пов’язаний афганською війною. У 1981 р в Польщі було введено військовий стан. Всі лідери «Солідарності» були заарештовані, а сам профспілка розпущений. Але військовий уряд Польщі, яке очолив генерал Войцех Ярузельський, так і не змогло знайти виходу зі сформованої ситуації. Спад виробництва тривав. «Солідарність» зберегла масову підтримку. Її нелегальні організації продовжували функціонувати.
Криза в державах Східної Європи став загальним: економічним, соціальним, політичним і моральним. Але щоб він розв’язався, потрібен був зовнішній поштовх, яким став початок перебудови в СРСР. М.С. Горбачов всіляко підтримував прихильників змін, визнав право народу на вибір шляху розвитку. Таким чином, колишнє керівництво втратило підтримки в особі Радянського Союзу. Для жителів Східної Європи це означало, що радянська інтервенція навряд чи можлива.
У країнах Східної Європи починаються революції, до влади приходять прихильники «відновлення» соціалізму, заміни тоталітарного соціалізму «демократичним». Були оголошені політичні свободи. З’явилися опозиційні політичні партії. На вільних виборах навіть оновлені комуністичні партії зазнавали поразки.
Приходять до влади політичні партії пропонували вже не оновлення соціалізму, а його ліквідацію. В економічному плані це означало швидкий перехід до ринку, в тому числі і методами так званої «шокової терапії». Вперше вона була використана в 1990 р в Польщі і включала в себе одночасне введення вільної торгівлі та скасування контролю над цінами. При цьому ціни злітали вгору, життєвий рівень стрімко падав, скорочувалося виробництво, але потім починали працювати ринкові механізми. Приймалися програми приватизації державного сектора та заохочення розвитку приватного підприємництва.
Демократичні сили східноєвропейських країн стали домагатися виведення радянських військ зі своєї території. Усі міжнародні організації, створені країнами Східної Європи за участю СРСР, в їх числі Рада економічної взаємодопомоги і Організації Варшавського договору, були розпущені.
Руйнувався «залізна завіса». У перші ж дні революції в НДР був дозволений вільний перехід в Західний Берлін – Берлінська стіна перестала існувати.
Винятком було лише розвиток подій в Румунії. Президент Румунії Ніколає Чаушеску не бажав ніяких змін. У грудні 1989 р Чаушеску відправився в Іран з офіційним візитом. У місті Тімішоарі почалися стихійні демонстрації. Армія і служба безпеки жорстоко придушили їх. Повернувшись з Ірану Чаушеску оголосив ці події результатом підступів зовнішніх ворогів і призначив на наступний день мітинг на підтримку дій влади. Проте присутні люди стали викрикувати антиурядові гасла, відбулися зіткнення з міліцією. Чаушеску зажадав наведення порядку, але армія стала переходити на бік демонстрантів. На наступний день в Бухарест увійшли вірні уряду частини, і в центрі столиці почалися бої. Чаушеску з дружиною покинув місто на вертольоті. Тим часом хвилювання прокотилися по всій країні. 24 грудня 1989 владу взяв на себе Фронт національного порятунку на чолі з опальним партпрацівників Іоном Ілієску. Подружжя Чаушеску незабаром була арештована, військовий трибунал після короткого засідання засудив її до страти, вирок тут же був приведений у виконання. Фронт національного порятунку оголосив про проведення вільних виборів.
Усі наслідки «шокової терапії» і переходу до ринкової економіки привели до зростання невдоволення і розчарування мас. Використовуючи це, в ряді країн Східної Європи (Польщі, Угорщині, Болгарії, Албанії) до влади повернулися колишні комуністи (комуністичні партії в цих країнах були перейменовані в соціалістичні, вони взяли на озброєння ідеї європейської соціал-демократії).
У найбільш драматичною формі зміна влади відбулася в Албанії в 1997 р переміг на президентських виборах 1992 лідер демократичної партії С. Беріші пішов на радикальні ринкові реформи, складовою частиною яких було надання необмеженої свободи підприємницької діяльності. В країні виникли так звані «фінансові піраміди» – фірми, які залучали клієнтів обіцянками високих відсотків, почали збирати величезні кошти. Потім ці кошти переправлялися на Захід, а компанії оголошували про свою неплатоспроможність. Масові виступи ошуканих громадян призвели до падіння Беріші. Країна опинилася в стані повної анархії. Албанці розгромили військові склади і озброїлися, з в’язниць були випущені кримінальники. У країну для підтримки елементарного порядку Європейським союзом були введені міжнародні сили. На проведених виборах перемогу здобули комуністи.
Колишні компартії ніде не пропонували повернення назад, але намагалися зробити економічні реформи менш болючими. Зводилося все до відмови від «шокової терапії» та уповільнення реформ. Збереження високого рівня соціальних витрат при ще погано працюючої ринкової економіки призводило до інфляції, що, в свою чергу, також викликало невдоволення. Виникла ситуація, коли політичний маятник почав крутитися назад. Так, в 1997 р втратили владу колишні комуністи в Болгарії та Румунії. Демократичні революції поклали початок тривалої смузі перетворень і нестабільності.
Революції, що почалися в 1989 р, були, в основному, мирними. Але в ході цих революцій, тим не менш, виникали конфлікти. Одним з джерел конфліктів стали міжнаціональні протиріччя. Чехам і словакам вдалося вирішити питання мирно, з 1 січня 1993 на місці Чехословаччини виникло дві держави – Чехія і Словаччина.
Конфлікт між народами Югославії ухвалив озброєний характер. Влітку 1991 Югославія почала розвалюватися. З неї вийшли і проголосили незалежність Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія. У складі Югославії залишилися республіки Сербія і Чорногорія. Але в момент відділення Хорватії, Боснії і Герцеговини жили там серби заявили про своє прагнення виділитися і приєднатися до Сербії. Конфлікт прийняв озброєний характер. В ході нього проводилися «етнічні чистки», виселення інших народів з захоплених територій.
1 березня 1992 республіка Боснія і Герцеговина стала незалежною. Її населення становили боснійці – мусульмани, православні серби, хорвати – католики і інші народи. Коли почався конфлікт, серби, користуючись військовою підтримкою Югославії, захопили 70% території республіки, вигнавши з неї всіх хорватів і мусульман, обложили столицю країни – Сараєво. На цій території вони проголосили створення незалежної Республіки Сербської. Зробили спробу відділення та хорвати. Кожна зі сторін конфлікту, захопивши яку-небудь територію, поспішала вигнати з неї представників інших етнічних груп. Для запобігання масовій загибелі цивільного населення в країну були введені миротворчі сили ООН, створені зони безпеки для біженців, яким надавалася допомога.
Але, створивши свої збройні сили, боснійська армія почала в 1995 р наступ на позиції сербів, не рахуючись з присутністю миротворчих сил. Серби у відповідь захопили міста Сребреніцу і Жепа, оголошені ООН зоною безпеки для мусульман, яких вигнали звідти. ООН була змушена звернутися до НАТО з проханням вибірковими бомбардуваннями позицій сербів зупинити їх дії. Одночасно на всі сторони конфлікту чинився тиск, щоб примусити їх розпочати переговори про врегулювання конфлікту.
У листопаді 1995 р при посередництві США в американському місті Дейтоні було укладено угоду, за якою Республіка Боснія і Герцеговина перетворювалася на конфедерацію. Під контролем сербів залишалася половина території. Сторони повинні були розвести свої війська, зробити обмін військовополоненими. У зону конфлікту вводилися війська НАТО.
До початку 1996 р в югославському конфлікті загинуло понад 250 тисяч чоловік. У Європі це самий кровопролитний конфлікт після Другої світової війни.

Посилання на основну публікацію