Початок Першої світової війни

Війна, що спалахнула в серпні 1914 р між європейськими державами – Німеччиною, Австро-Угорщиною, з одного боку, та Росією, Францією, Великобританією, Сербією та Бельгією – з іншого, перевершила масштаби всіх колишніх європейських конфліктів. Вона проклала грань у свідомості людей, відокремивши їх довоєнну життя, наповнене складними проблемами, але все ж спрямовану у майбутнє, що здавалося дивним і благополучним, від жахів військового часу. Перша світова війна відкрила епоху революцій, економічних потрясінь і найжорстокіших війн, яку називають новітньою історією.
Перша світова війна перевершила всі попередні війни за жорстокістю і кількістю жертв. При цьому вже її учасники та очевидці визнавали безглуздість конфлікту. Цілі жодній зі сторін у війні не можна визнати повністю справедливими (за винятком Сербії, що опинилася першою жертвою агресії більш сильного сусіда і мужньо відстоювала свою свободу).
Німеччина – країна, в економічному розвитку випереджала інші країни Європи, але обійдена при діленні колоній, прагнула надолужити згаяне. Німецькі політики не тільки жадали захопити заморські володіння Великобританії та Франції, а й робили замах на західні території Росії. Австро-Угорщина – дряхліюча монархія, обтяжена найгострішими національними проблемами, бажала поправити свої позиції шляхом встановлення панування на Балканах і захоплення земель у Польщі. Слабкість цієї держави зробила його слухняним волі німецького імператора. Османська імперія вступила у війну на боці Німеччини в жовтні 1914 г. Вона сподівалася за допомогою могутніх союзників компенсувати колишні невдачі у війнах з Росією і втрату володінь на Балканах.
Агресивні плани німецького імператора Вільгельма II: захопити Париж і французькі колонії, обезголовити Росію. Французька карикатура

Саме Центральні держави (Німеччина і Австро-Угорщина) штовхали Європу і весь світ до війни. Їх правителі були незадоволені сформованою розстановкою сил і прагнули змінити її на свою користь. Однак вони не мали достатніми ресурсами для ведення тривалої війни, тим більше на два фронти. Тому, щоб уникнути неминучої поразки, німецьке командування розробило «план Шліффена» (названий так по імені начальника генштабу). Згідно з ним першої нападу повинна була піддатися Франція, яка в результаті потужного удару німецької армії швидко б капітулювала. Потім німецькі війська перекидалися на схід для війни з Росією. На думку військового командування, російська армія не могла бути мобілізована раніше, ніж за чотири тижні, і не встигла б допомогти Франції. Коли ж Росія виявиться здатною до активних наступальних дій, з Францією вже буде покінчено. Російська ж армія не представлялася німцям серйозним супротивником. Таким чином, передбачалося, що Німеччина зможе уникнути війни на два фронти і виграти кампанію.
Країни Антанти на початку війни постали як жертви агресії. Австрійці, скориставшись як приводом тим, що в червні 1914 в Сараєві член сербської націоналістичної організації Г. Принцип убив спадкоємця австрійського престолу Франца-Фердинанда, вирішили захопити Сербію і зайняти панівне становище на Балканах. Росія не могла залишити в біді свого союзника – Сербію і тим самим повністю втратити свої і без того не дуже міцні позиції на Балканському півострові. Мобілізація російської армії призвела до того, що союзниця Австро-Угорщини – Німеччина 1 серпня 1914 оголосила війну Росії.
Розпочата для Росії під гаслом захисту слов’янських православних братів і називалася навіть Другий Вітчизняної, війна спочатку викликала в країні патріотичний підйом. Пізніше, однак, стало ясно, що царський уряд, так само як і інші учасники війни, переслідувало корисливу мету. Росію залучали чорноморські протоки Босфор і Дарданелли, контроль над якими означав гарантований вихід в Середземномор’ї, і зміцнення впливу на Балканах. У придворних колах виникла також ідея відновлення грецької імперії зі столицею в Константинополі (Стамбулі) на чолі з одним із російських великих князів.
3 серпня Німеччина оголосила війну Франції. Німецькі війська рушили до французьких кордонів через територію нейтральної Бельгії. Це кричуще порушення міжнародного права дало привід третьої учасниці Антанти – Великобританії оголосити війну Німеччині. Англійський флот почав бойові дії. Англія і Франція розраховували збільшити свої володіння за рахунок територій, підвладних Османської імперії та Німеччини. Франція мріяла також повернути втрачені раніше Ельзас і Лотарингію і заодно відібрати в Німеччині лівий берег Рейну, а також багатий вугіллям Саар.
Європейський конфлікт швидко перетворився на війну, що охопила весь світ. Вона велася на десятці фронтів у різних кінцях світу.
Гермайскому блоку вдалося залучити на свою сторону крім Османської імперії ще й Болгарію, давню суперницю Сербії. Німці обіцяли винагородити Болгарію за рахунок територій Сербії, Греції та Румунії. У серпні 1914 р Антанта придбала союзника на Далекому Сході – Японію, стремившуюся витіснити Німеччину з Китаю і з островів Океанії. Справжнісінький торг розвернувся навколо вступу у війну Італії. З 1882 р ця країна була членом Троїстого союзу, проте дипломатам Антанти вдалося переконати її правителів виступити в 1915 р проти Центральних держав. В якості плати Італії були обіцяні територіальні прирощення за рахунок Австро-Угорщини та Османської імперії. У ще більшою мірою світовий характер війни проявився після приєднання до Антанти у квітні 1917 р Сполучених Штатів, за якими послідувала низка залежних від них латиноамериканських держав. На 1917 р союзниками Антанти стали Китай, Греція, Бразилія і навіть такі екзотичні країни, як Ліберія та Сіам (Таїланд). У війні брало участь 38 держав, хоча більшість з них і не брали безпосередньої участі в бойових діях.

Посилання на основну публікацію